Юрій Андрійович Міцик - Іван Виговський

Ю. Глебович та В. Гонсевський. За їхніми словами, записаними потім королівським секретарем А. М’ясківським, побачивши послів, які так невчасно прибули, Виговський аж за голову схопився і сказав: «Чи ви ошаліли панове, що у вогонь до хлопства приїхали, і ми, вас боронячи, погинемо!» Тим не менш, він разом з Хмельницьким гідно прийняв послів, поклявшись, що оборонить їх («хіба що по трупах наших чернь до вас прийде», бо й татарам дуже хотілося взяти панів литовських, і один татарин, вистріливши з луку, мало не забив однією стрілою Киселя, а другою – Гонсевського). І дійсно, коли частина рядових козаків увірвалася до білоцерківського замку, прагнучи вбити послів, останніх рішуче обороняли Хмелецький, Виговський і деякі інші полковники. За свідченнями того ж М’ясківського, посли Речі Посполитої визнали: «якби не він сам (Хмельницький), не Виговський, Хмелецький, Гладкий, Богун, Громика, полковники, то були б погинули. Хмельницький і Виговський та вся старшина щиро прагнули миру». Однак виступ рядового козацтва справив неабияке враження на короля і уряд Речі Посполитої, і умови миру були пом’якшені: наприклад, чисельність реєстру Війська Запорізького підіймалася до 20 тисяч проти умовлених спочатку 10 тисяч.

28 вересня 1651 р. було підписано мирний договір під Білою Церквою, який, однак, укладався в гірших для України умовах, ніж під час Зборівської кампанії. Він був вимушеним, оскільки диктувався наслідками поразок під Берестечком і Ріпками та окупації Києва Радзивилом. Визначну роль у мирних переговорах, як засвідчують джерела, відіграв Виговський. Тому не випадково, що Білоцерківський договір він підписав першим після Хмельницького. Саме Виговський уже після укладення Білоцерківського миру побував 29 вересня у польському таборі, коли поляки вже починали відступати на захід. Він це зробив за дорученням Хмельницького і попросив пробачення за виступ «черні» та пограбування нею послів Речі Посполитої, а задля компенсації подарував кам’янецькому старості Петру Потоцькому арабського коня.

Наступний 1652 р. приніс Україні реванш за поразку під Берестечком – перемогу під Батогом (2.06.1651 р.). У цій битві поруч з Хмельницьким був Виговський, який, до речі, направив листа до царя з повідомленням про значну перемогу. До того ж після перемоги стало реальним завершення справи з династичним шлюбом гетьманича і встановлення українсько-молдавського союзу. Тимоша Хмельницького супроводжував трьохтисячний загін «сватів», на чолі яких стояли Виговський, Тиміш Носач і Павло Тетеря. Форсувавши Прут, загін заночував у Бельцях, а 29 серпня 1652 р. в’їхав до Яс. Як зазначив сучасник, «полковники були на добрих конях, всі в польських шатах». Саме Виговському довелося винести основний тягар переговорів і пом’якшити напруженість, яка виникла на початку переговорів. 6 вересня 1652 р. Тиміш Хмельницький і Роксанда Лупу вирушили у зворотний шлях. У цей же день Виговський відправив свого листа з повідомленням про шлюб головнокомандуючому трансильванськими військами Я. Кемені, в дусі запланованого Хмельницьким потужного союзу України з придунайськими князівствами. Того ж року він здійснює ряд енергійних заходів з підготовки союзу з Росією. Ще на початку 1652 р. гетьман і генеральний писар у глибокій таємниці відправили до Москви наказного полтавського полковника Івана Іскру. У 1653 р. Виговський проводить активне листування з царським урядом, московським патріархом Никоном, приймає посольства Родіона Стрешньова та Михайла Бредихіна, Артемона Матвеєва, Івана Фоміна та Василя Бутурліна. Встановлення союзу з Московською державою було надзвичайно складною справою, що викликала не лише зовнішньополітичні, а й внутрішні комплікації, що й передбачалося гетьманом та генеральним писарем. Не випадково у Миргороді, що стояв значно далі від кордонів з Польщею, ніж Чигирин, почали зводити два будинки для Хмельницького і Виговського, причому будинок для останнього зводився на передмісті. Саме тут після Переяславської ради у 1654 р. жили дружина і невістка Хмельницького (Ганна Золотаренко та Роксанда Лупу), а також дружина Виговського (Олена Стеткевич) із своїми сім’ями.

Одночасно з посиленням дипломатичних зв’язків з Москвою Хмельницький здійснив чергову спробу розгромити Річ Посполиту з допомогою кримського хана. Наприкінці 1653 р. внаслідок рішучих дій української та кримської армій королівське військо на чолі з самим Яном Казимиром було оточене під Жванцем. Відрізані від своїх баз карателі все гостріше відчували брак провіанту та фуражу, боєприпасів. У їхньому війську розпочалася пошесть. Але від неминучого розгрому королівську армію врятувала чергова (вже третя) зрада Іслам-Гірея ІІІ, який порушив свої союзницькі зобов’язання і розпочав сепаратні переговори з польськими дипломатами під Кам’янцем-Подільським. Українська дипломатія спробувала запобігти цьому. Під Кам’янець-Подільський вирушив Виговський на чолі шеститисячного козацького загону. Поруч з генеральним писарем знаходилися генеральний суддя Самійло Зарудний, полковник Іван Богун (вінницький), Григорій Гуляницький (корсунський), Григорій Лісницький (миргородський). Деякі інші джерела подають у складі посольства і полтавського полковника Мартина Пушкаря, а також кропив’янського полковника Филона Джеджелія. Тривалий час кримська сторона ухилялася від переговорів за участю українських дипломатів, але нарешті останні свого добилися. Тристоронні переговори (Виговський – Сефер Кази-ага – коронний канцлер Корицинський) мали наслідком відновлення представниками Речі Посполитої Зборівського миру, але надії повстанців на розгром королівської армії і визволення з-під гніту Речі Посполитої всіх українських земель були остаточно розвіяні. Переконавшись у зраді хана, дізнавшись про суть польсько-кримських порозумінь, завершивши переговори, Виговський негайно повернув свій загін назад, оскільки існувала реальна загроза провокаційного нападу. Пізніше під Гусятином шляхи української та кримської армій остаточно розійшлися.

Після повернення до Чигирина Хмельницький та Виговський розпочинають вирішальний етап дипломатичних зносин з російським урядом. З Москви в Україну вирушило велике посольство на чолі з боярином В. В. Бутурліним – видатним політичним діячем Московської держави XVII ст. Воно поспішало до Переяслава, де скликалася рада щодо укладення союзу України з Росією. В Переяслав з’їхалося чимало козацької старшини, туди навіть приїхали дружини Хмельницького та Виговського.

10 січня 1654 р. Бутурлін прибув до Переяслава, де його зустрічав переяславський полковник Тетеря. Надвечір 16 січня приїхав Богдан Хмельницький, а наступного дня – Іван Виговський. Ввечері 17 січня до будинку, де стояв Бутурлін, прибули Хмельницький, Виговський і Тетеря і розпочали переговори про українсько-російський союз. 18 січня відбулася таємна старшинська рада відносно цього союзу, а після неї було скликано велику раду о другій годині дня, яка теж дала згоду на союз. Бутурлін не був присутнім на цій раді, а відомості про її перебіг занотував у своєму статейному списку нібито зі слів Виговського. Після Переяславської ради Хмельницький, Виговський і Тетеря прибули до Бутурліна і офіційно повідомили його про рішення ради. Російський посол передав тоді гетьману царську грамоту, яку зачитав присутнім Виговський. Тоді ж і виникла