Люба Клименко - Пор'ядна львівська пані

Одіссей вже чекав. Вони пішли, прогулюючись нічним весняним Львовом. Здається, чоловік знав куди іти. «Тільки не в готель» — подумала Пенелопа. Їхній шлях закінчився в парку Франка навпроти університету. Трохи побродивши там, Одіссей повів її до самого п'єдесталу великого українського поета. Парочка підійшла до нього впритул з тилового затемненого боку. Не встигла Пенелопа отямитися, як Одіссей швидко роздер на ній колготки й трусики («Так він мене розорить!» — тільки й устигла подумати жінка), сам звільнився «від обмежень», різко підняв її сильними руками, притиснув до холодного каменю п'єдесталу і розвів їй ноги. Чесно кажучи, вона розгубилася. І не просто розгубилася, вона злякалася. Від університету сяяли прожектори, освітлюючи пам'ятник. І хоча чоловік із жінкою й стояли в тіні, все ж було досить страшнувато... Тим паче на пам'ятникові...

— А чого саме тут? — тільки й встигла пролепетати вона.

— Франко — мій улюблений поет, — швидко, задихаючись від збудження, промовив чоловік.

«Це ще мені пощастило, що його улюблений поет не Міцкевич,» — промайнуло в Пенелопиній голові, адже біля пам'ятника великому польському поетові займатися любов'ю було б набагато екстремальніше.

Думки Пенелопи перервав могутній землетрус. Ні, то був не землетрус, то просто Одіссей почав масовану підготовку до атаки. Він розкрив жінку, немов «Актову книгу Львова». Пенелопа відчула, що в тій «книзі» відкрився чорний, вологий тунель, і вона, затаївши віддих, почала очікувати тієї миті, коли в той тунель на білому коні в'їде принц... І яке її чекало здивування, коли в той тунель не в'їхав, а ледь утиснувся, і не принц, а паровоз, і не на білому коні, а, можна сказати, зовсім навпаки, тобто без презерватива. Спершу вона подумала, що її тунель не зовсім пристосований до таких габаритів. Але Одіссей, здається, так не думав, бо під час урочистого, можна сказати, парадного в'їзду в тунель, загарчав так, що розбудив бідного Івана Яковича.

Тим часом Пенелопа зрозуміла, що одне з двох: або тунель поступово розширюється, або паровоз зменшується, бо він уже досить пристойно там поміщався, принаймні по діаметру.

З часом Пенелопі здалося, що порівняння з тунелем і паровозом не зовсім влучне. Очевидно, йшлося про бурову. Скоро було ясно, що, напевно, нафта перебуває на великій глибині, оскільки бур немовби намагався пробурити Пенелопу наскрізь. Вона з жалем усвідомила, що дещо не підготувалася психологічно до цього технологічного процесу. Тим часом бур наполегливіше і наполегливіше шукав свою нафту, Пенелопа навіть серйозно стурбувалася, що так він може вилізти їй через рота.

Прислухаючись до своїх больових відчуттів, вона зрозуміла, що її маленька бурова, очевидно, замовила невідповідні бури, однак Одіссеєві так не здавалося. Він був у такій нестямі, що Пенелопі просто соромно було виявляти своє незадоволення.

Після чергового масивного натиску на нафтову скважину і чергового поштовху в пам'ятник Пенелопа захвилювалася: «Як ви там, Іване Яковичу?» «Я — в нормі!» — бадьоро відповів той. І вона трохи заспокоїлася. Отже, Одіссейові зусилля не марні.

Зненацька на горизонті на тлі темного парку вона розгледіла постать, яка наближалася до них. Пенелопа завмерла: зараз засічуть!

«Швидше, швидше», — зашепотіла вона, маючи на увазі, щоб Одіссей закруглявся, однак він це зрозумів інакше: як пришвидшення кількості поштовхів за хвилину.

Пенелопа подумки зарепетувала: «Іване Яковичу, що мені робити?», на що той її заспокоїв: «Не переживай, ви встигаєте!»

І справді, Одіссей Тарзаном заревів на всю площу, остаточно припечатавши Пенелопу до пам'ятника. «А в Касі він питав, чи можна в неї кінчати,» — з прикрістю зазначила Пенелопа, проте думати вже не було коли, бо постать засвистіла у свисток, а вона разом з Одіссеєм почала ганебно утікати в гущу парку.

Коли вони допленталися до її будинку, вже зарожевіло небо.

— Вибач, я був сьогодні дуже нетерплячий. Наступного разу я виправлюся, — прошепотів їй на прощання Одіссей.

Наступного дня вони пішли купувати Пенелопі спідню білизну. Чоловік і жінка зайшли в світлу, пахучу і дуже дорогу крамничку. Одіссей підійшов до вішачка з білизною «Тріумф», яку Пенелопа і не мріяла мати. Він відразу вибрав для неї жовто-золотий мережаний набір. Оцінивши поглядом Пенелопині розміри, а потім окинувши оком комплект, сказав:

— Мрію тебе в цьому побачити!

Пенелопа почервоніла і пішла до примірочної. Поки вона там роздягалася, Одіссей підібрав ще два набори — коричнево-жовтогарячий і білосніжний.

— Ну, як там? — спитав він.

— Якраз, — відгукнулася Пенелопа і побачила, як він випірнув із-за шторки.

Одіссей обхопив своїми руками її груди і погодився:

— І справді, на тебе.

Вона знову почервоніла.

— Не червоній, бо тоді в тебе зникають веснянки, — сказав він і почав їх цілувати.

Вона затамувала подих, щоб, не дай Бог, нічого не долинуло з примірочної до продавця. Проте Одіссея, здається, ризик тільки заводив. Він зняв з неї бюстгалтера і почав пестити язиком її груди, а його рука опинилася в неї між ногами, де вже все вмить зволожніло. В неї обм'якли ноги і вона не в силах була опиратися, а він грався губами з її сосками, а пальцями — з її клітором.

Коли вони вийшли з примірочної, продавець з цікавістю їх роздивлявся. Пенелопа ховала свої очі від сорому.

— Берете? — спитав вишколений продавець.

— Беремо.

— Усі три?

— Усі три.

Продавець почав швидко оформляти покупку, порадівши, що не даремно терпів у перевдягальні таке неподобство. Пенелопа вже хотіла було втекти з магазину, однак Одіссей і не збирався іти геть.

— А тепер, — сказав він, — покажіть нам чоловічу білизну.

Пенелопа воліла б провалитися крізь землю, однак було б зовсім нечемно залишити Одіссея наодинці після такого королівського подарунку.

— Мені «боксерки», будь ласка, — попросив він.