Люба Клименко - Пор'ядна львівська пані

було приємно. Вона пройшлася між рядами музичних інструментів. Він дзигою крутився навколо неї і врешті-решт запропонував зустрітися.

«Сперму чує...» — знову усміхнулася подумки Пенелопа, однак уголос не промовила ні слова.

Це був вислів її колишньої подруги, трохи вульгарної, проте дуже точної у висловлюваннях. Вона казала, що як тільки в жінки з'являється коханець, відразу навколо неї починають роїтися, як бджоли навколо квітки, чоловіки. Цей феномен вона і називала виразом «сперму чують».

Увесь день Одіссей не заходив до її кабінету, а працював у читальній залі. Лише перед вечором зайшов, привітався. Кася демонстративно промовчала, а він наблизився до Пенелопиного столу і поклав записку. Вона розгорнула її тремтячими пальцями. «Чекатиму тебе під твоїм будинком о другій годині ночі», — прочитала жінка і серце її шалено закалатало.

Увечері вона відчула в собі невгамовну енергію: робота горіла в руках. За кілька годин Пенелопа встигла наготувати, напекти, перепрати незнищувану гору білизни, перемити підлогу. Нарешті о десятій вона стала за прасувальною дошкою. Діти вже спали. До кухні увійшов Ясик, тобто Ясноспів. Після сварки вони досі не розмовляли. Ясноспів — це сценічне ім'я її чоловіка. Насправді його звали Ярославом. А справжнє прізвище його було Калапуцький. Свекруха називає сина Ясиком. Так, за традицією, Ясиком називала чоловіка і вона, Пенелопа. Вона кинула на нього миттєвий погляд. Ясик був неголений і від кількаденної щетини здавався ще худішим, аніж насправді.

Чоловік сидів на стільці й мовчки спостерігав, як вона прасує... Нарешті, важко зітхнувши, він почав:

— Я знаю, я не мав рації...

«Тільки не тепер! — кричало у неї всередині. — Тільки не сьогодні!» Вона готова була йому простити все на світі, аби тільки він від неї відчепився і пішов спокійно спати. Вона з острахом подивилася на годинник. Стрілка перевалила за десяту. «Взагалі ще чотири години... Може, він до того часу заспокоїться!»

Однак Ясик, здається, підготувався до серйозної розмови.

— Я знаю, я тобі зіпсував життя. Я — невдаха, нічого не умію робити. І відомого артиста з мене не вийшло. Я — жалюгідний провінційний блазень. А ти... Ти пожертвувала собою заради сім'ї. Ти заради мене відмовилася від аспірантури, бо були малі діти, а я готувався стати знаменитістю. Ти відмовилася їхати на стажування у Канаду, бо я, бачте, не хотів «зарити в землю» свій талант! Ти б могла стати відомим істориком. А ти дихаєш пилюкою в старих архівах, підробляючи тим, що робиш «чорну роботу» для професорів, які тобі в підметки не годяться.

Пенелопа була зворушена. Уперше в житті їй хтось говорив те, що їй давно наболіло. Те наболіле вже покрилося зашкарублою шкірочкою. Однак Ярослав своїми словами розпарив ту шкірочку і їй стало невимовно жаль себе, своїх утрачених талантів і нездійсненої любові.

Любові? Ні. Тут Пенелопа не збиралася здаватися. Вона подивилася на годинника. Одинадцята. З острахом зиркнула на Ясика і з жахом побачила, що він готує собі каву!

«Матко Боска! — закричало в неї всередині. — Тільки не це! Очевидно, Ясик вирішив сьогодні вночі написати нову пісню!»

Неначе на підтвердження її здогадів, він порушив тишу:

— Але я доведу тобі, що ти не марно робила ці жертви! Я відчуваю в собі сили. Я відчуваю в собі це творче тремтіння. Я виношую в собі новий цикл пісень!..

Пенелопа перелякалася. Якщо справді на нього найшло натхнення, то... То Одіссей простоїть під її будинком усю ніч.

Вона побігла в кімнату і почала ритися в аптечці. Ось вони, снодійні таблетки. Вона розтовкла їх і, прийшовши на кухню, непомітно всипала в каву.

Однак Ясик не поспішав її пити. Він дивився на Пенелопу, а його думки витали десь далеко, в далеких синіх Карпатах, де росте квітка кохання.

— Ти бачиш: який влучний образ! — звернувся він до Пенелопи. — Квітка кохання... на голій скелі... Такий свіжий образ!

«Як твоя піжама» — прокоментувала подумки Пенелопа.

— І ось ця квітка на сонці й на вітрі цвіте ніжним цвітом...

Ясноспів завібрував своїм цапиним голосом:

— ...цві-і-і-те-е-е ні-і-і-жним цві-і-і-том...

«Добре, що я не купила йому сьогодні бандури,» — полегшено зітхнула Пенелопа.

— Я відчуваю в собі такі потенції! — захоплено вигукнув Ясик.

Пенелопа з недовірою зиркнула на нього. Він, зловивши на собі той погляд, уточнив:

— ...творчі потенції.

«Ага, творчі, — іронічно повторила подумки Пенелопа. — А то я вже розкатала губу!»

— Новий цикл пісень буде присвячено тобі. «Моїй коханій дружині Пенелопі». Тільки щось ім'я твоє тут не звучить.

«А для інших воно якраз дуже звучить!» — образилася Пенелопа.

— Можна, я дам тобі псевдонім «Зореслава»? Ні, може краще, «Сонцеслава» або... — він замислився. — Ким би ти хотіла бути?

«Взагалі-то я б хотіла бути «Актовою книгою міста Львова ХVІІ ст.», — подумки відповіла Пенелопа.

Однак Ясик був уже далеко. Вона стурбовано подивилася на холодну каву: зараз почне варити нову. Доведеться бігти до аптечки. Знову з острахом глипнула на годинника. Дванадцята ночі. Щоправда, ще дві години. Однак хто зна, як довго триватиме Ясноспівове натхнення?

Пенелопа озирнулася по квартирі. «І що б його ще зробити?» Їй здавалося, що вона за дві години здатна відремонтувати усю квартиру. На всяк випадок лишила цю ідею на пізніше, а сама сіла до швейної машинки: зібралася ціла купа одягу для дрібного ремонту.

Рівномірне деренчання машинки, здається, подіяло на Ясика заспокійливо. Він сидів за столом, підперши рукою підборіддя, і куняв.

Пенелопа зупинила машинку, однак у той же момент підхопився чоловік:

— Га? Що?

Жінка вмить сіла на місце й інтенсивно натисла на педаль. Машинка затуркотіла і Ясик знову заснув. Прокрутивши вхолосту ще півгодини для надійності, вона нарешті переконалася, що його добряче розморило. Пенелопа повела попід руки сонного чоловіка, немов