Роджер Пілкінгтон - Янові скарби

— Що саме?

— Оте, що додається окремо до Біблії. Та ви знаєте… Я просто не можу пригадати назви. В. ньому йдеться про Товія й ангела.

— А-а, Апокрифи! — засміялася Керол.

— Еге ж, вони.

— На жаль, у мене їх немає, — сумовито мовила Керол.

— Нічого, дістанемо десь, — запропонувала Джіл. — В якійсь бібліотеці.

— Або в церкві, — додав Майкл. — Я зарає переберуся човном на той бік за ними.

— Стривай! — зупинив його Пітер. — Давайте проминемо записи, які починаються на «К», і подивимося, що ж ми маємо. Читай вірші по одному з самого початку.

— Гаразд, — погодилася Керол. — Починається так: «Щирого золота дати за неї не можна, і не важиться срібло ціною за неї».

— Іншими словами: скарби варті мільйонів, — зауважив Майкл.

— «Безодні їх позакривали, зійшли до глибин, як той камінь!».

— Це означає, що Ян загубив їх, — пояснив Пітер.

— Скидається на те, — смутно погодилась Керол. — А все ж підемо далі. Наступний вірш із Книги псалмів: «Вернися ж із нашим полоном, о господи, немов ті джерела, на південь!»

— Це про німців, які окупували Голландію, — мовив Пітер.

— А я думаю, що головне тут — джерела на півдні, — заперечив Майкл. — Нібито й справді натяк на місце, де Ян загубив скарби.

Трохи подумавши, Пітер сказав:

— Що ж, можливо. Але… на південь… на півдні чого?

— Може, на півдні Англії? — з надією в голосі мовила Джіл. — Якщо це так, то ми легко зможемо дістатися до того місця й оглянути його. Звичайно, якщо є ще якийсь натяк на те, де це місце насправді.

— Ну, а наступний вірш якийсь дивний, — почала Керол. — В ньому йдеться…

Але Пітер перебив її.

— Ні, — рішуче сказав він. — Не схоже, щоб то був південь Англії. Справді, ми ж знаємо, що старий Ян переплив Північне море. Тато, здається, казав, що його знайшли на узбережжі Есекса.

— Це правильно, — підтвердив Майкл. — Саме там. Отож, якщо це має бути південь, то, певне, південь Голландії.

— Звичайно, — збуджено вигукнула Джіл. — «Джерела, на південь…», «Джерела, на південь…» Ми вивчали Нідерланди по географії. На півдні Голландії дуже багато джерел — струмків і річок.

— Може, ти й маєш слушність, — задумливо мовив Пітер. — Зрештою, цілком можливо, що він загубив скарби десь там. — Пітер зітхнув. — От жаль! Читай далі, Керол, послухаємо до кінця.

— Далі йде ось що: «І диявол, скінчивши все цеє спокушування, одійшов від нього до часу».

— От і здогадайся! — сказала Джіл. — Може, Ян натякає на те, що втік від фашистів?

— Або ж на те, що сам ледве встояв перед спокусою забрати їх собі.

— Не думаю, щоб він таке сказав. Облишмо цей вірш і перейдімо до наступного, — порадив Пітер.

— «А той відказав: «Як же можу, як ніхто не напутить мене?» І впросив він Філіппа піднятися та сісти з ним». Ти щось тут розумієш, Пітере?

— Не дуже. Може, комусь іншому проясніло?

— По-моєму, тут пропонується шукати щось, — мовила Джіл. — А далі що, Керол?

— КтКр.

— Поки що пропусти це.

— Гаразд. «А коли настав день, то вони не могли розпізнати землі, одначе затоку якусь там угледіли, що берега плаского мала, до якого й вирішили, як можна, приплисти з кораблем».

— Це поки що найкращий з усіх уривків, — мовив Майкл. — Тут виразний натяк на якусь затоку.

— Тільки на яку? — спитала Джіл.

— А це ми й повинні з'ясувати, — засміявся Пітер. — Читай далі, Керол.

— «І сказав божий чоловік: «Куди вона впала?» А той показав йому те місце. І він відрубав кусок дерева й кинув туди, — і випливло залізо!..»

— Ну, це вже досить ясно. Місце помічене палицею, — рішуче мовила Джіл.

— Тоді будемо сподіватися, що вона не повалилася за минулі десять років, — зауважив Пітер. — Ну, а як відносно «заліза», яке «випливло»?

— Облишмо цей вірш і перейдімо до останнього, — запропонував Майкл.

— «Чи левіафана потягнеш гачком, і йому язика стягнеш шнуром»?

— Поки що нам ясно одне: скарби потоплено десь у затоці, — підсумував Пітер.

— І, мабуть, на півдні Голландії, — розчаровано додала Керол.

— Вважаю, що саме так воно й є. І місце те помічено палицею. А витягти скарби можна лише тоді, якщо вдасться зачепити їх гачком. Як вам здається?

— Поки що не так уже й погано, — зауважила Джіл.

— Нам же треба розшифрувати ще два записи, — нагадав Майкл. — Може, в них є якісь дані про місце або ще щось.

— Якби ж то були, — похмуро зауважив Пітер. — Інакше ми не зрушимо з місця.

З ленчем хутко впоралися і вирішили, що дівчатка підуть за харчами, а Пітер з Майклом вирушать на пошуки Апокрифів. Пітер запропонував був відразу ж попливти на «Норці» до Оксфорда і дістати те й друге там, але скорився бажанню решти членів компанії: його умовили лишитися недалеко від Янової Біблії на. випадок, якщо треба буде щось перевірити або пошукати серед її сторінок. Джіл та Керол, пообіцявши вернутися, на п'яту годину до чаю, подалися до міста.

Купувати їм треба було небагато: молоко, хліб і трохи ковбаси. Потрібна була ще й картопля, але ж кому хочеться чистити її під час канікул. Отож дівчатка вирішили купити кілька пакунків хрусткої смаженої картоплі, яку можна відразу споживати. З салатом трохи менше мороки, тому Джіл обійшла навколо прилавків на базарі, пробуючи пальцями листочки різних салатів. Вона зовсім не знала, для чого це робиться, але часто бачила, як мати, перше ніж купити якийсь салат, перебирала не менше десяти пучків. Отож Джіл була певна, що саме так і треба купувати салат.