Колектив авторів - Новітнє вчення про тлумачення правових актів

а і як формування правосвідомості, що ґрунтується на цьому принципові. § 11. Невиправдана ускладненість актів законодавства

Невиправдана ускладненість актів законодавства проявляється як в ускладненості текстів нормативно-правових актів, так і в штучному ускладненні суспільних відносин правовими засобами. Наглядним прикладом цієї негативної тенденції є Закон «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень». З часів царя Хамурапі, а може, — і раніше, норми цивільного права слугували забезпеченню стабільності цивільних відносин. Так надалі було завжди. В Україні теж, якщо укладався договір найму (оренди) рухомого майна чи договір про передання кредитором свого права іншій особі, то такі договори підлягали виконанню, що забезпечувалось нормами, які регулюють цивільні, цивільно-процесуальні відносини та відносини в процесі виконавчого провадження. Названий вище Закон також не виключає такого забезпечення, але переважно стосовно тих із обтяжувачів (кредиторів), яким цей Закон надає пріоритет, тобто тим особам, які першими зареєстрували обтяження відповідного рухомого майна (предмета найму, чи права, яке передається). Не було ніякої необхідності в запровадженні реєстрації, принаймні такого роду обтяжень, які тут названі. Навіть саме віднесення передання права кредитором іншій особі на підставі правочину до категорії обтяжень не мало будь-якого сенсу. Але це зроблено. Відповідні вимоги Закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» переважно не виконуються. Учасники цивільного обороту вважають за більш прийнятне взяти на себе ризик невиконання їхніми контрагентами своїх зобов’язань, ніж виконувати занадто жорсткі вимоги зазначеного Закону.

Процедура позасудового звернення на предмет забезпечувального обтяження, навіть якщо цей предмет знаходиться у обтяжувача, також невиправдано ускладнює суспільні відносини. Але законодавець, прийнявши названий Закон, визнав таке ускладнення необхідним.

Що стосується ускладненості тексту цього Закону, то вона характеризує більшість його положень. Якщо навіть багато разів перечитати Закон «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», то трудно зрозуміти, хто є обтяжувачем рухомого майна, переданого власником іншій особі на підставі договору найму (оренди), — тільки наймач чи також і наймодавець.

Невиправдана ускладненість тексту особливо характерна для актів податкового законодавства.

Ускладненість актів законодавства полягає і у відході від традиційної структури статей законів, яка передбачала наявність в них частин та пунктів. При цьому статті законів були невеликі за обсягом, мали свої заголовки, що забезпечувало зручність у користуванні відповідними законами та давало можливість учасникам дискусії, особливо — в суді, посилатись на акт законодавства, що підлягає застосуванню. Тепер намітилась тенденція до багатократного збільшення обсягу статей законів, включення до структури статей нумерованих частин, які позначаються в законах то як частини, то як пункти. У свою чергу ці частини поділяються на нумеровані пункти, підпункти з дужками або без дужок. Підпункти часто поділяються на абзаци. Складається враження, що такі закони писали не для співвітчизників, а для іноземних загарбників на випадок, якщо вони завоюють Україну та спробують здійснювати управління завойованою територією на підставі законів, які тут застосовувались в період суверенності України.

§ 12. Посилення суперечностей між положеннями актів законодавства

Ця негативна тенденція (посилення суперечностей) особливо проявилась у змісті Цивільного кодексу і пов’язана із включенням до цього акту законодавства численних загальних і спеціальних положень, яких не було в раніше чинному Цивільному кодексі 1963 р.. Так, до ч. 2 ст. 216 ЦК включене загальне положення, відповідно до якого «якщо у зв’язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною». Щоб пояснити, як же співвідноситься це положення із спеціальними правилами про наслідки недійсності окремих видів правочинів, необхідно здійснити дуже складний аналіз з використанням методологічного інструментарію, яким ніхто не володіє. За наявності загальних правил про правові наслідки порушення зобов’язання (ст. 610-625 ЦК) до цього Кодексу включаються численні спеціальні правила про наслідки порушення окремих видів зобов'язань — укласти основний договір на підставі попереднього договору (ч. 2 ст. 635 ЦК), передати проданий товар (ст. 665 ЦК), належне оплатити роботу, виконану за договором підряду (ст. 886 ЦК), здійснити платіж за чеком (ст. 1106 ЦК) тощо. Як співвідносяться згадані загальні та спеціальні правила, — це мала б пояснити методологія тлумачення актів законодавства. Але її на цей час немає. Особливо трудно зрозуміти співвідношення ч. 3 ст. 1212 ЦК про наслідки набуття чи збереження майна без достатньої правової підстави з положеннями про повернення виконаного за недійсним правочином, витребування манна власником із чужого незаконного володіння, повернення виконаного однією із сторін у зобов’язанні, відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

§ 13. Стан юридично-технічної опрацьованості актів законодавства

Якщо у випадку з Конституцією названі вище негативні тенденції в розвитку законодавства виправдовуються її характером як значною мірою результату політичного компромісу, то в інших випадках недостатня юридично-технічна опрацьованість актів законодавства не пов’язана з впливом політичних чинників на правотворчий процес. Чинником, що обумовлює зазначені негативні тенденції в розвитку вітчизняного законодавства, є відсутність прагнення до належного опрацювання і наукового обґрунтування правотворчих рішень, які приймаються. відсутність науково обґрунтованої технології законодавчого процесу. Про це незручно говорити, бо дуже вже поважні люди є відповідальними за неналежну організацію законодавчого процесу. Але ж і не говорити не можна, бо це є хворобою, на яку страждає голова, тож і весь організм (суспільний) хворіє. По суті, акти законодавства розробляються і опрацьовуються на рівні здорового глузду. Певною мірою не виправдовується схильністю юридичної науки до дослідженні абстрактно-академічної проблематики і навіть до схоластичних дискусій. Як писав сто років тому Є. В. Васьковський, відомі такі коментарі і монографії, що були створені за допомогою одних тільки ножиць і клею[17]. Але ж поряд з таким негативним явищем юридична наука не позбавлена і ознак конструктивності, виваженості і навіть глибини. Цей резерв у процесі правотворчості використовується дуже мало.

Інша проблема забезпечення наукового рівня законодавства — це необхідність розробки і опрацювання