Вальтер Скотт - Айвенго (укр)

не вгадав, аби здогадка моя була правильною. А оскільки мені відомо, що тобі потрібно, я все дістану.

— Візьми ж до уваги моє звання, мою одежу, мої обітниці…

— Знаю я вас, християн, — відповів єврей. — Знаю і те, що навіть найзнатніші з вас у забобонному покаянні беруть іноді мандрівничий ціпок і пішки йдуть у далекі країни поклонитися могилам померлих.

— Не блазнюй! — суворо зупинив його мандрівник.

— Даруй мені, — сказав Ісаак. — Я висловився нерозважливо. Але вчора ввечері, та й сьогодні вранці,— ти кинув кілька слів, які, мов іскри, що висікаються кременем, осяяли для мене твоє серце. Крім того, під твоїм мандрівничим убранням приховані лицарський ланцюг і золоті шпори. Вони блиснули, коли ти нахилився до моєї постелі сьогодні вранці.

Пілігрим не міг стримати посмішку і мовив:

— А що, якби у твоє убрання зазирнути такими ж пильними очима, Ісааку? Гадаю, що й у тебе знайшлось би чимало цікавого.

— Що про це говорити! — сказав єврей, міняючись на лиці, і, поспіхом вийнявши із сумки письмове приладдя, він поставив на сідло свою жовту шапку, на ній аркуш паперу і став писати, ніби бажаючи цим припинити неприємну розмову.

Дописавши листа, він віддав його пілігримові зі словами:

— У місті Лестері живе всім відомий багатий єврей Кирджат Джайрам із Ломбардії. Передай йому цього листа. У нього є тепер на продаж шість лицарських обладунків міланської роботи — гірший із них годиться для царської особи; є в нього і десять жеребців — на гіршому з них не соромно виїхати й самому королю, якщо б він вирушив на битву за свій трон. За цією запискою він дасть тобі на вибір будь-який обладунок і бойового коня. Крім того, забезпечить тебе всім потрібним для майбутнього турніру. Коли мине потреба в цих речах, поверни йому в цілості товар або, якщо зможеш, сплати сповна його вартість.

— Але, Ісааку, — сказав пілігрим посміхаючись, — хіба ти не знаєш, що коли лицаря виб'ють із сідла під час турніру, то його кінь і озброєння стають власністю переможця? Таке нещастя і мене може спіткати, а сплатити за коня і обладунок я не можу.

Єврей, здавалося, був уражений думкою про таку можливість, але, зібравши всю свою мужність, відповів:

— Ні, ні, ні! Це неможливо, я і чути не хочу про це. Благословення Отця нашого буде з тобою… І спис твій буде обдарований такою ж могутньою силою, як жезл Мойсеїв.

Вони розсталися і різними дорогами попрямували до міста Шеффілда.

РОЗДІЛ VI

У той час англійський народ перебував у досить скрутному становищі. Річард Левине Серце знаходився в полоні у підступного й жорстокого герцога Австрійського. Навіть місце ув'язнення Річарда було невідоме; більшість його підданих, що зазнавали за його відсутності тяжкого гноблення, нічого не знали про долю короля.

Принц Джон, який був у союзі з французьким королем Філіппом[11] — найлютішим ворогом Річарда, пустив у хід весь свій вплив на герцога Австрійського, аби той якомога довше тримав у полоні його брата Річарда, котрий свого часу зробив йому стільки благодіянь.

Користуючись відсутністю короля, принц Джон вербував собі прихильників, щоб із їх допомогою у разі смерті Річарда сперечатися за престол із законним спадкоємцем — своїм племінником Артуром, герцогом Британським, сином старшого брата, Джефрі Плантагенета. Згодом, як відомо, він здійснив свій намір і незаконно захопив владу. Спритний інтриган і гульвіса, принц Джон легко залучив на свій бік не тільки тих, хто мав підстави побоюватися гніву Річарда за скоєний злочин, але й численну ватагу колишніх учасників хрестових походів. Ці люди повернулися на батьківщину, набувши всіх пороків Сходу, але зубожівши, і тепер тільки й чекали міжусобної війни, аби полагодити свої справи.

До причин, які викликали загальне занепокоєння і тривогу, слід віднести також і ту обставину, що безліч селян, доведених до відчаю утисками феодалів і суворим застосуванням законів про охорону лісів, об'єднувалися у великі загони, котрі хазяйнували в лісах і пустищах, анітрохи не побоюючись місцевої влади. У свою чергу, дворяни, що вдавали із себе самодержавних володарів, збирали у своїх володіннях цілі банди, які мало чим відрізнялися від розбійницьких ватагу.

Але, попри ці негаразди, усі — багаті й бідні, простолюдини і дворяни — з однаковим жаданням прагнули потрапити на турнір. Це було найцікавіше і найрозкішніше з видовищ того часу. Пройшла чутка, ніби турнір, призначений біля міста Ашбі, у графстві Лестерському, відбудеться між прославленими лицарями в присутності принца Джона, що викликало ще більший інтерес, і ранком того дня, коли призначений був початок змагання, юрби людей усіх звань і станів кинулися до місця бойової потіхи.

Місце, обране для турніру, було надзвичайно мальовничим. Біля узлісся великого лісу, на відстані однієї милі від міста Ашбі, розкинулася укрита чудовим зеленим дерном велика галявина, облямована з одного боку густим лісом, а з іншого — рідкими старими дубами. Пологі схили її утворювали в середині широку й рівну площадку, оточену міцною огорожею. Огорожа мала форму чотирикутника із закругленими для зручності глядачів кутами.

Уздовж огорожі були влаштовані особливі галереї, обвішані драпіровками і вистелені килимами. На килимах розкидали подушки, аби дами і знатні глядачі могли тут розташуватися з найбільшими зручностями. Вузький простір між цими галереями й огорожею був наданий дрібномаєтним фермерам, так званим йоменам. Що стосується