Вальтер Скотт - Айвенго (укр)

навіщо мені кривдити тебе? У цьому одязі я зобов'язаний дотримуватись обітниці бідності, і якщо відмовлюсь від неї, то хіба що заради кольчуги та бойового коня. Утім, не думай, що я нав'язую тобі своє товариство, залишайся тут, як хочеш. Седрик Сакс може надати тобі заступництво.

— На жаль, ні! — скрикнув єврей. — Не дозволить він їхати у своєму почті. Саксонець і норман з однаковим презирством ставляться до бідного єврея. А одному проїхати володіннями Філіппа де Мальвуазена або Реджинальда Фрон де Бефа… Ні! Добрий юначе, я поїду з тобою! Ось твій ціпок… Мерщій, не барись!

— Я не барюся, — сказав пілігрим, поступаючись наполегливості свого компаньйона, — але мені треба насамперед знайти спосіб звідси вибратись. Іди за мною!

Він увійшов до сусідньої комірчини, де, як уже відомо читачеві, спав Гурт.

— Прокидайся, Гурте, — сказав пілігрим, — прокидайся швидше. Відімкни хвіртку у задній брамі і випусти нас звідси.

Не рухаючись з місця, той відповів:

— У нас так не ведеться, щоб гості їхали тайкома, та ще в таку ранню годину.

— Як би там не було, — владно сказав пілігрим, — я гадаю, що ти не відмовиш мені в цьому.

Сказавши це, він нахилився до свинопаса, який лежав, і прошепотів йому щось на вухо по-саксонеьки. Гурт миттю скочив на рівні ноги, а пілігрим, піднявши палець угору на знак того, що треба дотримуватись обережності, додав:

— Гурте, обережніше! Ти завжди був обачним. Чуєш, відімкни хвіртку. Інше скажу потім.

Гурт підкорився йому, виявивши надзвичайну моторність, а єврей пішов слідом.

— Мій мул! Де ж мій мул? — вигукнув єврей, як тільки вони вийшли з хвіртки.

— Приведи сюди його мула, — звелів пілігрим, — та й мені роздобудь теж мула, я поїду поруч, поки не виберемося з цієї місцини. Потім я поверну мула кому-небудь із почту Седрика в Ашбі. А ти сам… — пілігрим сказав щось Гуртові на вухо.

— Дуже радо все зроблю, — відповідав той і побіг виконувати доручення.

Невдовзі на протилежному боці рову з'явився Гурт із двома мулами. Мандрівники перейшли через рів по вузькому підйомному мосту. Тільки-но вони дісталися іншого берега, єврей поквапився підсунути під сідло свого мула мішечок із просмоленого синього полотна, який обережно витяг з-під хітона, бурмочучи весь час, що це «зміна білизни, тільки одна зміна білизни, більш нічого». Потім піднявся в сідло з такою моторністю й спритністю, яких не можна було очікувати в його похилому віці, і, не гаючи часу, став розправляти складки свого плаща так, щоб зовсім не видно було мішечка.

Пілігрим сів на мула не таким поспіхом і, вже вирушивши в дорогу, простягнув Гурту руку, яку той поцілував з великою пошаною.

Мандрівники квапились і їхали швидко. Пілігрим, що їхав попереду, очевидно, чудово знав усі лісові стежини і навмисне тримався манівців, тому нажаханий Ісаак не раз подумував: чи не збирається прочанин заманити його в якусь пастку.

Проте його побоювання були простимі, якщо взяти до уваги, що в ті часи не було на землі, у воді і в повітрі жодної живої істоти, мабуть, тільки за винятком летючих риб, яка б зазнавала такого безжалісного переслідування, як єврейське плем'я. Нормани, сакси, датчани, британці, як би вороже не ставилися вони один до одного, сходилися на загальному почутті ненависті до євреїв і вважали своїм прямим релігійним обов'язком усіляко принижувати їх, пригноблювати і грабувати. Королі норманської династії і знать, яка їх наслідувала, керуючись найкорисливішими мотивами, постійно пригноблювали й переслідували цей народ.

Мандрівники довго їхали мовчки кружними стежками лісу, нарешті пілігрим порушив мовчання.

— Бачиш отой старий усохлий дуб? — спитав він. — Це межа володінь Фрон де Бефа. Ми давно вже проїхали землі Мальвуазена. Від цього місця наші дороги мають розійтись. Не личить людині мого звання їхати поруч з тобою довше, ніж цього потребує пряма необхідність.

— О добрий юначе! — вигукнув єврей. — Ти можеш заступитися за мене, і я певен, що заступишся. Який я не бідний, а зумію нагородити тебе — не грошима, у мене їх немає, хай допоможе мені отець Авраам.

— Я вже сказав, — перервав його пілігрим, — що ані грошей, ані нагород твоїх мені не потрібно. Можу провести тебе до міста Шеффілда. Там ти легко відшукаєш багатьох одноплеменців і знайдеш у них притулок.

— Хай буде над тобою благословення Іакова, добрий юначе! — відповів єврей. — У Шеффілді я знайду пристановище в мого родича, а там пошукаю способів безпечно проїхати далі.

— Гаразд, — мовив пілігрим. — Виходить, у Шеффілді ми розстанемось. За півгодини під'їдемо до цього міста.

Протягом цієї півгодини обидва не вимовили жодного слова. Нарешті, зупинившися на вершині пологого пагорба, пілігрим показав на місто Шеффілд, що розкинулося біля самого підніжжя, і сказав:

— Ось де ми розстанемось.

— Але не перш, ніж бідний єврей висловить вам свою вдячність, хоч я і не насмілюся просити вас заїхати до мого родича Зарета, що допоміг би мені віддячити вам за добре діло, — мовив Ісаак.

— Я вже говорив тобі, — відповів пілігрим, — що жодної нагороди не потрібно.

— Стривай! — вигукнув Ісаак, хапаючи його за полу. — Мені хотілося б зробити щось для тебе. Пробач, якщо я спробую здогадатися про те, що в цю хвилину для тебе найпотрібніше. Зараз ти над усе хочеш мати коня та озброєння.

Пілігрим мимоволі здригнувся і, миттю обернувшись до єврея, запитав:

— Як ти це угадав?

— Байдуже, як би я