Відфрід Пройслер - Водяничок

шматку святкового пирога. А вже потім спитала, як їх звати.

Хлопчика звали Томас, дівчинку — Вроні. Вони були брат і сестра. У їхніх батьків є заїзд і чималий шинок «Золотий бик» недалечко від міського фонтана.

— Знаю, знаю, — кивнула головою мала Баба Яга.

— А ти? — поцікавився хлопчик і сьорбнув кави. — Ти хто?

— А от відгадай! — захихотіла мала Баба Яга.

— Як же я відгадаю? Ти скажи!

— Я — Баба Яга, а це — моя хатка.

— Ой! — злякано скрикнула дівчинка. — Ти справді Баба Яга? І ворожити вмієш?

— Не бійся! — заспокоїв ворон. — Вона добра Баба Яга і нічого поганого вам не зробить.

— Авжеж, не зроблю, — сказала й мала Баба Яга.

Вона налила їм ще кави й спитала:

— Вичаклувати вам щось?

— Схаменися! — зупинив її Абраксас. — Хіба ти забула, що сьогодні п’ятниця?

Однак мала Баба Яга вагалася недовго.

— Ми просто зачинимо віконниці, і ніхто нічого й не помітить, — лукаво мовила вона.

Та так і зробила. Позачиняла віконниці й навіть на штаби взяла, а тоді заходилась чаклувати. Спершу вичаклувала на столі в кухні морську свинку і хом’ячка, потім черепаху. Хом’ячок і свинка поставали на задні лапки й пішли танцювати. Черепаха танцювати не схотіла.

— Танцюй, танцюй! — нагримала на неї мала Баба Яга. — Не лінуйся!

Хоч-не-хоч, а довелося танцювати й черепасі.

— Ух ти! — захоплено вигукували діти, — Як у тебе здорово виходить!

— Це тільки початок, — сказала мала Баба Яга і звеліла морській свинці, хом’якові й черепасі щезнути.

Вона вичаклувала для дітей ще багато дечого веселого і втішного. Грубка співала пісеньку, в кавнику виріс букет квітів, ложки та ополоники на стінній поличці виступали, як у ляльковому театрі. Діти надивуватися не могли.

— Ану ще! — одно просили вони.

Мала Баба Яга чаклувала цілих дві години, викликаючи диво за дивом. Нарешті вона сказала:

— Ну, годі! Вам треба йти додому!

— Вже й іти?

— Авжеж, пора… Ви ж хочете бути дома ще завидна, правда?

Аж тепер діти помітили, як уже пізно. Кожне кинулось до свого кошика.

— О! — так і остовпів Томас. — Ми ж знайшли тільки трішечки всякого дріб’язку, а тепер кошики повні боровиків!

— Чого тільки на світі не буває, — вигукнула мала Баба Яга, начебто аж сама здивувалася.

Потім вона хутенько вивела дітей на дорогу.

— Дякуємо тобі! — сказала на прощання Вроні. — А може, ти прийдеш у гості до нас? Ми поводили б тебе скрізь, показали б кухню й льох, стайню й Корбініана.

— А це ж хто? — поцікавився Абраксас.

— Бик, наш улюбленець, — захоплено мовив Томас. — На ньому можна їздити верхи! Тож прийдете?

— Прийдемо! — запевнила мала Баба Яга. — Коли найкраще прийти?

— У неділю, за два тижні, — сказав Томас. — У нас буде свято — День стрільців. Давайте зустрінемося на луці, де буде свято!

— Гаразд! — погодилась мала Баба Яга. — У неділю, через два тижні, ми прийдемо. Ну, а тепер біжіть!

Томас і Броні, взявшись за руки, побігли до міста. Мала Баба Яга подалася до своєї хатки, «Коли б кожна п’ятниця минала так швидко, як оця!» — подумала вона.

Ступивши на подвір’я, вона побачила просто над хаткою чорну, як смола, хмару.

— Оце тобі таке! — каркнув Абраксас. — Тітуся Трам-Бам-Бах підглядала за нами! Мабуть, через димар.

— А може, це звичайнісінька чорна хмара, — збентежено промовила мала Баба Яга. — Принаймні мітли ніде не видно…

Проте на серці в неї наче миші шкреблися. А що, коли це й справді була тітонька Трам-Бам-Бах? Ой лишенько! Та відразу донесе Найстаршій, що вона чаклувала у п’ятницю.

— Побачимо, як там воно буде, — прошепотіла мала Баба Яга.

Вона чекала день, два, цілий тиждень — але нічого не сталося. І до Найстаршої чаклунки її не покликали, і штрафу вона також не платила.

Аж тоді мала Баба Яга полегшено зітхнула: все-таки то була не тітка Трам-Бам-Бах, а звичайнісінька дощова хмара!

ЗАЧАРОВАНЕ СВЯТО

Гули дзвони, вистрілювали в небо ракети, святкова поляна на околиці міста ледве вміщала щасливих глядачів. Мала Баба Яга довго шукала Томаса і Вроні. Вона проштовхувалась крізь юрбу, а ворон Абраксас, роззираючись на всі боки, мало не скрутив собі шиї.

Де ж вони поділися — Томас і Вроні?

А вони засмучено сиділи за стрілецьким наметом. Тут їх після довгих пошуків і знайшла мала Баба Яга.

— Оце так! — вигукнула вона, похитуючи головою. — Чого похнюпились? Свято ж, а ви от-от заплачете!

— Заплачеш, — зітхнув Томас. — Коли батько надумав віддати нашого бика в нагороду переможцеві.