Марко Андрійчик - Інтелектуал як герой української прози 90-х років XX століття

романів Андруховича так чи так посилається на «Леґенду про Орфея». В есе під назвою «Орфей хронічний» Андрухович відстежує наявність ідей, узятих з грецького міфу, у своїх власних прозових творах, зокрема, ідею лінії перетину життя і смерті. Автор відкриває, що герой «Рекреацій» Юрій Немирич йде на зустріч з посталими з мертвих на Віллу з Грифонами не тільки для того, щоб урятувати Амальтею Гараздецьку (вона символізує Еврідіку Орфея), а щоб пройти ритуал, який вилікує його від смертельної хвороби. Андрухович також проводить паралель між спуском Отто у підземну систему московських тунелів (а також присутністю там Галі), і пошуками Орфеєм Еврідіки в Аїді[37]. У прозі Андруховича достатньо інших прямих посилань на Орфея й інших письменників, твори яких з’явилися під впливом міфу про Орфея. Аспект міфу про Орфея, який посідає в прозі Андруховича найголовніше місце, — це те, що митець є тією рідкісною людиною, талант якої дозволяє їй зачаровувати інших[38].

Український герой-інтелектуал Андруховича Перфецький — майстер на всі штуки. Одного разу у «Перверзії» Перфецький приголомшує священика своєю майстерною грою на органі. Згодом Перфецький відвідує прем’єру опери «Орфей у Венеції», як зветься переробка міфу про Орфея, що розгортається на тлі венеційських декорацій. У постмодерністському розмитті автора, героя і тексту (однієї з центральних тем у цьому романі), поет Андруховича, рятуючись втечею від замаху, гойдається на линві, наче мушкетер, і, приземляючись на сцену посеред вистави, по суті, вдає Орфея. Як згадували згодом рецензенти, Перфецький зачарував публіку своїм виступом:

поява на сцені маловідомого новачка в ролі Орфея спершу породила серед вимогливої публіки деяке скептичне непорозуміння. Проте виняткова органічність виконавської манери останнього, виразність і вишуканість у кожному жесті чи нахилі голови, пристойні вокальні дані та висока фізична підготовленість його ж дають усі підстави стверджувати про появу нової зірки на венеційському оперовому небосхилі[39].

Такий-от образ нового українського інтелектуала переважає у прозі Юрія Андруховича (і в літературному доробку «Бу-Ба-Бу» загалом), через що Тамара Гундорова вважає, що цей супергерой — богемний поет — просто заступає супергероя попереднього, поета-пророка[40]. Маючи мало спільного з попередніми втіленнями інтелектуалів у літературі, які виступали оборонцями прав українського селянства або в рекордно короткі терміни будували новий завод, ці люди вміють битися, гострі на язик, незле обстоюють свою думку, зводять жінок, співають і пиячать. Утім, ці творчі люди, в першу чергу, спроможні вражати інших, послуговуючись цими своїми талантами. Володимир Єшкілев уявляє собі Юрія Андруховича як лицаря, який відкрив «Браму Уможливлення новітній українській міській літературі»[41] і тлумачить «Московіаду» як особисту хрестову виправу на Схід, до якої вдався аристократ. Основним місцем для нового українського інтелектуала в пострадянській прозі, проте, був Захід. І це функція інтелектуала дотично Заходу формує інший панівний прототип українського інтелектуала в пострадянській літературі.

2. Нові прототипи українського інтелектуала в пострадянській українській прозі — посол на Захід

ну що ж, тоді я поїхала, — звісно ж, Америка — the land of opportunities, пів-Європи, не нашої довбаної, а щонайщирішої, від Британії до Італії, сюди рветься, гроші, кар’єра…

Оксана Забужко, Польові дослідження з українського сексу

До розпаду СРСР західний світ був для радянських громадян забороненим місцем, у якому, ймовірно, було повно того, чого бракувало у радянській країні. Активний інтерес до цього світу міг наразити на небезпеку сімдесятників, тоді як в очах інтелектуалів, які з’явилися в період гласності, дедалі ширші контакти із Заходом лише сприяли зростанню його притягальної сили. У своєму есеї «Станіслав: туга за несправжнім» Юрій Іздрик описує невситиму жагу інформації про Захід, від якої знемагало його інтелектуальне коло в українському місті Івано-Франківську тієї миті, коли їм раптом упала ця «манна» і «плід Едему»:

Ми напихалися нею по