Колектив авторів - Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку

притаманних певній історичній добі суспільних очікувань. Проте для історико-правового дослідження необхідними є також певні формальні дефініції, які розкривають найсуттєвіші юридичні ознаки досліджуваної правової реальності.

У зв’язку з наявністю широкої палітри підходів до визначення судової влади й дотичних до неї правових понять маємо підкреслити, що авторський колектив цієї монографії виходить із таких головних засад.

1. Судова влада — це передусім різновид (частина, сфера) публічної влади загалом, яка виявляється в сукупності відповідних владних повноважень. Її не слід ототожнювати із суб’єктами, уповноваженими здійснювати судову владу, — органами (носіями) судової влади.

2. Судова влада не належить виключно державі. Вона безпосередньо пов’язана з реалізацією ідеї права, зокрема його первісних форм, а тому існує і в додержавному суспільстві. Окрім того, в демократичних державах традиційно джерелом публічної влади визнається народ, який може здійснювати свою владу не лише через державу, а й через інші суспільні інститути. Тому серед уповноважених суб’єктів судової влади були і є різного роду громадські або державно-громадські суди[26].

3. Відособленість судової влади не слід абсолютизувати. Незважаючи на те, що саме виникнення цього поняття пов’язується з теорією поділу державної влади, впродовж багатьох століть суд не відокремлювався від адміністрації, і навіть у сучасних державах виконавча влада має широкі можливості впливу на формально незалежні судові органи.

4. Судова влада потребує її визнання (легітимації) суспільством, про що вже йшлося вище. В сучасних державах джерелом влади визнається народ, суди обираються безпосередньо населенням або представницькими органами публічної влади, а отже, легітимація пов’язується передусім з волею народу. Проте впродовж історії людства існували й інші уявлення про джерело влади. Зокрема, міфологічний (згодом релігійний) світогляд передбачає сакральне (божественне) походження влади. Відповідно право здійснювати суд пов’язується з волею Бога (богів) або його представника (помазаника) на землі.

5. Судова влада, як і державна влада загалом, здійснюється як в інтересах усього суспільства, так і в інтересах панівної (домінуючої) його частини, яка намагається ці свої інтереси видати за інтереси суспільства загалом. Здебільшого представники суддівського корпусу і самі входять до цієї панівної частини суспільства. Водночас правосуддя є функцією, делегованою державі громадянським суспільством. З розвитком громадянського суспільства воно дедалі більше розширює свою участь у судовому здійсненні ідеї права. Як слушно зауважувала А. І. Джарімова, сучасною тенденцією цивілізованості розвитку суспільства є послідовна трансформація судової влади з політичного в соціальний інститут. Сприяє цій тенденції різке зростання суспільної потреби в допомозі судівництва й активності громадян у відстоюванні своїх прав і регулюванні конфліктів через суд[27]. За висловом Л. В. Вінокурової, судочинство стає правовою формою контролю громадянського суспільства за владою[28].

6. Судова влада здійснюється здебільшого в спеціальних процесуальних формах. Необхідність таких форм зумовлена передусім важливістю акумулювання в них історичного досвіду ефективного й справедливого судочинства. Проте їх наявність спричинює вимогу суддівського професіоналізму, яка монополізує здійснення судових функцій спочатку в руках служителів культу, а згодом — професійних юристів. Відповідно суспільство періодично порушує питання про демократизацію і спрощення судових процедур. У зв’язку із цим заслуговують на увагу наведені вище міркування щодо судової аристократії, демократії та олігархії.

7. Філософсько-правове розуміння судової влади як реалізації ідеї права потребує певної конкретизації у відповідних юридичних функціях. Як видається, з формального боку судова влада полягає передусім у відправленні правосуддя, але не зводиться лише до нього. Важливе значення також мають тлумачення судами норм права та судовий контроль за державними органами і посадовими особами.

З урахуванням зазначеного пропонується таке визначення судової влади.

Судова влада — це функціонально, а з часом й інституційно відособлена сфера публічної влади; сукупність владних повноважень судів та інших уповноважених суб’єктів, легітимізованих волею народу або іншого конкретно-історичного суб’єкта легітимації, зміст яких становить здійснення з метою підтримання правопорядку, забезпечення соціальної злагоди та інтересів панівних верств суспільства в спеціальних процесуальних формах правосуддя, а також тлумачення норм права та контроль за державними органами і посадовими особами.

Іншим важливим поняттям, яке постійно вживається у цій книзі, є «судівництво». Поширеною, але неправильною є думка, що це поняття увійшло в науковий обіг і юридичну практику з прийняттям Указу Президента України Про Концепцію вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів від 10 травня 2006 р. Насправді поняття «судівництво» в українській правничій термінології існує щонайменше із часів Української революції 1917–1921 рр. Воно, зокрема, використовувалося в назві державного органу ЗУНР (Державне секретарство судівництва), в текстах наукових монографій М. Є. Слабченка[29] і С. П. Наріжного[30], в назві структурного підрозділу Енциклопедії українознавства тощо.

Втім однозначного розуміння поняття «судівництво» не склалося. Так, до певної міри його розуміли як синонім слова «правосуддя». Відповідне трактування, зокрема, притаманне фундаментальному багатотомному академічному тлумачному словнику[31]. В Енциклопедії українознавства зазначається, що «історія українського судівництва обіймає дві частини: історію українських судів і історію українського судочинства»