Колектив авторів - Судова влада в Україні: історичні витоки, закономірності, особливості розвитку

title=" Падох Я. Історія українського судівництва / Я. Падох// Енциклопедія українознавства. Загальна частина. — Мюнхен; Нью-Йорк, 1949. — Т. 2. — С. 665–670. ">[32]. А в згаданій концепції, затвердженій 10 травня 2006 р., визначено, що судівництво — це «єдина система судового устрою та судочинства, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і гарантує право особи на справедливий суд». Отже, сьогодні «судівництво» — це інтегральне поняття, яке об’єднує судоустрій і судочинство. Такий підхід викликає критику ряду вітчизняних дослідників. Наприклад, О. Ф. Скакун пише: «Виклад змісту поняття “судівництво” викликає деякі сумніви, в тому числі й щодо узгодженості його складових елементів. По-перше, словосполученням “єдина система” (через яке визначається судівництво) об’єднуються взаємопов’язані, але різнорівневі явища — судовий устрій (організація судової системи) і судочинство (діяльність судів щодо розгляду і вирішення справ), а наведена далі фраза — “функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів…” — не може бути поширеною одночасно на судовий устрій і судочинство, оскільки, по суті, має відношення тільки до судочинства». На її думку, замість «судівництво» краще використовувати усталеніший термін з тим же значенням — «судова система»[33].

На нашу думку, академік О. Ф. Скакун все ж дещо недооцінює взаємозв’язок між судоустроєм і судочинством як двома (інституційною і діяльнісною) формами існування судової влади, й інтегроване та давно вживане поняття «судівництво» цілком має право на існування.

Тим паче, що запропонований вченою альтернативний термін «судова система» не має усталеної дефініції. Його визначають як сукупність судів або судових органів держави (А. Я. Сухарев, В. В. Молдован, С. М. Мельник), як сукупність судів (загальної юрисдикції і спеціалізованих), квазісудових органів і спеціальних органів судової влади, які цілеспрямовано здійснюють правосуддя й диференційовані за предметами повноваження й іншими підставами, що функціонують у системі певної ієрархії (Л. П. Сушко), як обумовлену Конституцією й законами сукупність судів, організованих на демократичних принципах з урахуванням національно-державного й адміністративно-територіального устрою держави (І. Є. Туркіна). Існує і ширший погляд, що судова система є різновидом системи соціальної та складається зі стійкого комплексу формальних і неформальних правил, принципів, норм, настанов, які регулюють певну сферу людської діяльності (відправлення правосуддя) та організовують її в систему ролей і статусів (Л. М. Москвич).

Докладний огляд цих та інших позицій щодо визначення поняття «судова система» міститься у статті М. А. Фоміної[34]. Втім наведених прикладів, як видається, достатньо, щоби зробити висновок, що поняття «судова система» за змістом наближається до поняття «судоустрій». М. А. Фоміна навіть стверджує, що «саме тоталітарній формі правління притаманне вживання терміна “судова система” у значенні ієрархічного механізму, частини великої державної машини», а в наш час «такий термін поступово почав замінятися іншим — ширшим за змістом — “судоустрій”». Питання ж судочинства залишаються за межами поняття «судова система».

Загалом, як відомо, про терміни не сперечаються, а домовляються. Оскільки судова влада — явище, яке може розглядатися не лише в юридичному, а й соціально-філософському і політологічному аспекті, автори цієї праці домовилися використовувати поняття «судівництво» для позначення юридичної іпостасі судової влади, яка виявляється у взаємопов’язаних інституційних її характеристиках (судоустрій) та правових формах реалізації судової влади (судочинство). Терміни «судоустрій» і «судова система» в роботі застосовуються як синоніми.

У певних ситуаціях, здебільшого при цитуванні історичних документів, як синонім слова «судочинство» застосовується архаїчне поняття «розправа».

Що ж до інших основних понять і термінів, то їхні визначення, на нашу думку, вже давно усталилися в юридичній науці й не викличуть суттєвих труднощів у читачів.

Розділ 2
Судова влада у скіфо-античну добу
2.1. Судова влада у протидержавний період

Судова влада в Україні має багатовікову історію становлення та розвитку. На думку більшості дослідників, вона розпочинається за часів Київської Русі[35]. Хоча насправді її коріння сягає набагато далі вглиб тисячоліть[36]. Утім достовірних історичних джерел, спираючись на які можна було б дослідити судову владу на українських землях у протодержавний період, фактично немає, тому розмірковування науковців на цю тему здебільшого мають характер лише наукових гіпотез.

Так, з’ясовуючи питання генези судової влади, М. І. Сірий наголошував, що виникла вона з огляду на об’єктивну потребу в розв’язанні правових конфліктів разом із появою первісних форм права[37]. Архаїчне право характеризувалося насамперед тим, що його норми мали усний характер. «Не існувало ані юридичних текстів, ані манускриптів з питань права, ані сформульованих на папері позовних заяв, ані повісток до суду, ані ордерів на виконання судових постанов, ані письмових документів про передачу майна, ані вчених коментарів докторів права… Не існувало скрупульозного критичного розбору тексту парламентських актів, учених дебатів у журналах про значення того або іншого параграфа чи діапазону судового рішення, процедурних дискусій щодо представництва чи форми обвинувачень», — зауважував англійський дослідник звичаєвого права африканських племен А. Еллот[38].