Генрік Ібсен - Ляльковий дім

справді, страх як приємно подумати, що ми... цебто Торвальд, має таїСИЙ вплив на таку силу людей. (Виймає з кишені торбинку.) Лікарю Ранк, чи не хочете ви мигдалевого печива?

Р а н к. Те-те-те, мигдалеве печиво! Я гадав, oо це у вас заборонений плід.

Н о р а. Так, але це Кристина мені принесла трішки.

Ф р у Л і н н е. Що?.. Я?..

Н о р а. Ну-ну-ну, не лякайся. Ти не могла знати, що Торвальд заборонив. Треба сказати, він боїться, що я зіпсую зуби. Але що за біда — разочок! Правда, лікарю? Будь ласка! (Кладе йому в рот печиво.) Ось і тобі, Кристино. І мені можна одне, маленьке, — або вже два, так і буде. (Ходить знову.) Так, я справді безмежно щаслива. Одного тільки мені б дуже хотілося ще...

Р а н к. Ну? Чого ж іще?

Н о р а. Дуже б хотілося сказати при Торвальду одну річ.

Р а н к. Чого ж ви не скажете?

Н о р а. Не смію. Це гидко.

Ф р у Л і н н е . Гидко?

Р а н к. Тоді не раджу. Але при нас можна сміливо... Ну, що ж це вам так дуже хотілося б сказати при Хельмері?

Н о р а. Дуже хотілося б сказати: під три чорти!

Р а н к. Що ви, що ви!

Ф р у Л і н н к. Що з тобою. Норо?..

Р а н к. Скажіть. Ось він іде.

Н о р а (ховаючи торбинку з печивам). Тсс-тсс-тсс!

Х е л ь м е р. З перекинутим через руку пальтом, тримаючи в іншій руці капелюх, виходить з кабінету

Н о р а. (Йдучи до нього.) Ну. любий, спровадив його?

X е л ь м е р. Так. Пішов.

Н о р а. Дозволь тебе познайомити. Це Кристина. Приїхала до міста.

Х е л ь м е р. Кристина?.. Вибачте, але я не знаю...

Н о р а. Фру Лінне, любий, фру Кристина Лінне!

Х е л ь м е р. А, ось воно що! Очевидно, подруга дитинства моєї дружини?

Ф р у Л і н н е. Так, ми давні знайомі.

Н о р а. І уяви собі, вона вирушила у таку далеку дорогу, щоб поговорити з тобою.

Х е л ь м е р. Тобто як це?

Ф р у Л і н н е. Не те, щоб власне...

Н о р а. Кристина якраз відмінна конторниця, і їй дуже хочеться працювати у тямущої людини, щоб підучитися ще більше...

Х е л ь м е р. Дуже розумно, пані...

Н о р а. І коли вона дізналася, що тебе призначено директором банку, — про це було в газетах, — вона відразу ж полетіла сюди... Правда, Торвальде, ти заради мене зробиш щось для Кристини? Га?

Х е л ь м е р. Так можливо. Ви, мабуть, удова?

Ф р у Л і н н е. Так.

Х е л ь м е р. І маєте досвід у конторській справі?

Ф р у Л і н н е. Так. Чималий.

Х е л ь м е р. То дуже можливо, що я зможу надати вам місце...

Н о р а (плескаючи в долоні). Бачиш, бачиш!

Х е л ь м е р. Ви з'явились саме у щасливу хвилину, пані.

Ф р у Л і н н е. О, як мені вам дякувати?

Х е л ь м е р. Нема за що. (Одягає пальто.) Але сьогодні ви вже вибачте мені...

Р а н к. Стривай, і я з тобою. (Приносить з передпокою свою шубу і гріє її перед грубкою.)

Н о р а. Тільки не затримуйся, любий Торвальде.

Х е л ь м е р. Годину, не більше.

Н о р а. І ти йдеш, Кристино?

Ф р у Л і н н е (одягаючи пальто). Так, треба піти пошукати собі кімнату.

Х е л ь м е р. То, може, вийдемо разом?

Н о р а (допомагає фру Лінне). Шкода, що у нас так тісно, немає жодної можливості...

Ф р у Л і н н е. Що ти! Хто ж про це думає! Прощавай. Дорога Норо: