Ярослав Йосипович Мельник - Чому я не втомлююся жити

— Двері відчинені!

Я почула голос і увійшла. У квартирі було тихо, цокав десь годинник.

— Проходь.

Я пройшла в коридор і остовпіла: в кімнаті, повернутий до мене обличчям, освітлений зі спини сонцем, стояв високий молодий ангел. Його очі світилися, випромінюючи рівне заспокійливе сяйво. Його крила здіймалися високо вгору, майже впираючись у стелю. На його голому прекрасному тілі не було жодної волосини.

— Люсь, — сказав ангел і, широко змахнувши крилами, ступив крок назустріч.

Я впала, просто на вим’я, і забилася в істериці.

Я це зробив, щоби зустрітися з Богом: інакше не було б сенсу. Не міг же Бог просто так вручити мені ключ від таємниці смерті. Мені одному. Я це відразу ж збагнув, як тільки підтвердилися результати лабораторних досліджень. Тоді я пустив найслабшу хвилю смерті, шириною всього в один градус. Яким же було моє здивування, коли в межах цього градуса я не виявив не тільки людей або тварин, але навіть мікроорганізмів! Біологічна форма матерії втрачала властивості життя. Їжачок і жучок лежали точно такі самі бездиханні, як і сторож садово-городніх дач, що випадково потрапив у зону дії хвилі. Я скрупульозно під мікроскопом досліджував мурах із мурашника біля будинку: хвиля смерті вразила їх всіх до одного, в одну мить призупинивши обмін речовин. Тільки дерева стояли ще зелені, шелестіли кронами: однак я знав, що вони мертві. У них все стоїть, нічого не рухається: про це свідчив мікроскоп. Усі клітини в них мертві, через тиждень або місяць сад перетвориться на страшний голий сухостій.

Тоді я подумав: хто я? Були в історії людства Адам і Ной. Я раптом зрозумів, що у мене є шанс побачити Бога. Якщо вбиваєш одну або навіть сто тварин, ти не можеш претендувати на особливе місце серед людей. Якщо навіть вбиваєш сто, тисячу людей — ти все одно звичайний убивця: багато їх було, тиранів, недолюдків. Рід людський відновиться, ніби нічого й не було. Але я... я примушу Бога з’явитися. Це буде навіть не тиранія, не бузувірство. Як не було бузувірством потоплення людського роду за часів Ноя. Коли гине людство, все як є, мова не може йти про вбивство. Було би нерозумно припускати, що Бог не присутній у події такого масштабу.

Міркуючи так, я підсилив хвилю смерті втричі і розширив діапазон дії до п’яти градусів. Кінець світу! Боже, ось він.

Я встав і підійшов до дзеркала: звідти на мене дивилося бородате, пооране зморшками страждань і пристрастей обличчя. Я... я був маленьким богом, який влаштовує кінець світу. Але я, звичайно, розумів, що не я хотів цього кінця. Ні, не я. Хотів, мабуть, той, хто відкрив у моєму мозку до ідіотизму просту таємницю призупинення обміну речовин. Обміном речовин займаються десятки, сотні тисяч вчених: але нікому з них на думку не спадали і не спадають подібні ідеї. І мені б вони не спали, якби не потрібен був кінець світу. Кінець світу! Я засміявся. Так сміються од відчуття всесилля і безкарності. Радіо на кухні вже передавало термінові повідомлення про незрозумілу епідемію в деяких країнах. Епідемія! Я посміхнувся, підійшов до генератора і врубив двадцять градусів і потужність втричі сильнішу. Такої потужності вистачить, щоби хвиля досягла Америки.

Я тільки одного не міг зрозуміти: Бог працював примітивно, через мої суто особисті почуття образи і незаслуженого нехтування мною. У цьому світі я був ніхто, з таким розумом: здавалося б, люди повинні були би з перших кроків зрозуміти, з яким розумом мають справу. Люди повинні були б якщо не прославити, то хоча би віддати належне: я не повинен був гинути в цілковитій невідомості та безгрошів’ї у цій дірі. Але мій розум чомусь викликав навколо тільки хвилю ненависті: його називали навіть божевіллям або «дилетантизмом», визнаючи у той же час висиджені курячі мізки почесних старих академіків. Бог грав на моїх амбіціях, спрямовуючи мою руку, роблячи її жорсткою і немилосердною. Так ось чому він не дозволив мені здійснитися на землі! Ось чому я не маю навіть дітей, сім’ї!

Тепер я розумів, навіщо потрібно було мене вражати і робити моє серце жорстоким. Щоби рука моя не здригнулася, збільшуючи діапазон до сорока градусів, а потужність на три позиції вище. Радіо на кухні вже розривалося від лементу схвильованих коментаторів. Заяви урядів сипалися одна за одною. Вони ще не зрозуміли, з чим мають справу! Їм завжди здавалося, що кінця світу не буде. Або, якщо буде, то у вигляді блискавок та небесних явищ. Або хоча би примітивного дощу і потопу. Але цього разу Бог вирішив по-іншому. Я додав потужності, щоби хвиля захопила Австралію і Новозеландські острови. Якби я був не Божою десницею, а простою людиною, я би насолоджувався силою. Я би вів гру з правителями: вбиваючи країну за країною, змусив би визнати себе королем. Президентом світу. Володарем планети. Але мені це було не потрібно: від однієї думки про земну владу мене всього пересмикувало. Я хотів тільки зустрічі з Богом: бо я не сумнівався, що, врешті-решт, він явиться мені. Як явився Адаму і Мойсеєві, Авраамові і Ною. Він не може не з’явитися тому, хто — так виходить — знищив світ, ним створений.

Судячи з істерики голосів, що долинали з радіоприймача, справа наближалася до завершення. Я підвів стрілку діапазону до позначки «60», відповідно збільшив потужність. Ну, що ваша земна влада? Що ваша слава? «Успіхи»? Подумки я звертався в цю мить до «великих світу цього»: до президентів і товстосумів, знаменитостей і до тих, хто уявляє себе великими вченими. Хто би міг подумати, що кінець світу настільки простий! Що апарат, який продукує хвилю смерті, можна створити в домашніх умовах: варто тільки відкрити основну формулу, яка все