Іванна Боразан - Ігри долі

відчував навіть закоханості, не те щоб кохання. Він лише кілька хвилин побачив у ній жінку, а не лише як свою всезнаючу помічницю.

Це з одного боку, а з іншого, їй було дуже приємно, що Ніколас так і на першому побаченні не запросив її у готельний номер. Це давало їй надію на те, що він не ставиться до неї як до пустоголової дівулі, з якою можна провести приємно вечір. Він поважає її як особистість. А це вже щось…

Хоча вони і закінчили своє побаченням невинним поцілунком, та Анні здалося, що кращого і не може бути. Його теплі губи торкнулися її щік, які зараз же зашарілася, чи то від задоволення, чи від сорому, відомо тільки їй. Добре, що Ніколас в темряві не побачив її реакції, а то б вона його дуже здивувала. Її губи легенько привідкрилися, чекаючи, що їх також поцілують, але цього не було. Натомість Нік відійшов від Ані і вже намірився іти геть. Отямившись, Аня хотіла крізь землю провалитися. Чого вона сподівалася? Не бути її мрії реальністю. Ніколи такий чоловік, як Ніколас Харт, не буде з такою дівчиною, як вона. Ніколи їй не бути поряд з коханим чоловіком. Сльози готові були от-от политися з її очей, комок застряг у горлі, не даючи їй вільно дихати, а страх, що вона розлучається з коханим полонив її тіло.

Аж тут Ніколас, роблячи крок, щоб іти геть, повертається до неї і питає, чи не зайнята вона завтра вечером, можливо, вони могли б знову зустрітися…

— Я думала, що помру, бачачи його спину, а потім, мало не померла від задоволення, — продовжувала свою розповідь Аня.

Пролунала пауза, в якій наша героїня зробила ковток кави і блаженно зітхнула, коли відчула як рідина змочила її пересохле від розмови горло.

— Мені здається, що у цю хвилину я була ладна до нього підбігти і розцілувати. І ти не уявляєш, як мені важко було цього не зробити. Я тільки легенько кивнула головою у знак згоди і тихенько, щоб він не почув, як тремтить мій голос, промовила: «Було б непогано», — продовжувала свій монолог Аня, вимовляючи кожне слово і супроводжуючи розмову відповідними жестами.

Коли емоції вщухли і Аня заспокоїлася, вона ніби заново переживала цю історії, хотіла закінчити розповідь, але Оксана її зупинила:

— Дальше можеш не розповідати, я й так здогадуюся. Ти цілу ніч не могла заснути, думаючи про майбутнє побачення і прокручувала у голові минуле. Ти вже навіть вирішила, у чому ти підеш одягнена. Але мушу тебе розчарувати, без мого «фейс-контролю» ти навіть з квартири не вийдеш. Зрозуміла?

— Слухаюся! — жартівливо мовила Аня, приклавши руку до голови, як роблять це солдати в армії, віддаючи честь старшому по званню чи виконуючи їхні накази.

VII

Побачення проходили одне за одним, скріплюючи уже існуюче почуття у Ані і зароджуючи щось на подобі кохання у Ніколаса. На роботі усі вже здогадалися, що вони зустрічаються. І зі співчуттям дивилися на Аню, «наївна дівчина навіть не знає, що на неї чекає» — думали вони. Але вголос нічого не говорили. Тільки одна з колег заговорила про це з Анною, але та відкидала всі звинувачення. Вона забула про все на світі, не звертала увагу на плітки в офісі. Вона навіть забула про свої побоювання, які були в неї до того і ледь вірила у своє щастя.

Ніколас розповів їй про своє минуле, і коли зайшла мова про зраду коханої, то Аня собі пообіцяла, що ніколи його не зрадить. Хіба можна зрадити людину, яку кохаєш понад усе на світі? А Ніколас Харт нарешті відчув, що він кохає і коханий, і його гроші, і статус тут ні причому.

Але крім кохання, у них була ще й робота, про яку не міг забути ні Нік, ні Анна. Дні минали за днями, тижні — за тижнями, їхнє кохання росло і скріплювалося, але робота не давала розслабитися. Проект уже ішов до свого логічного завершення. Залишалося уточнити ще маленькі деталі, і робота, над якою вони працювали майже рік, закінчиться…

Якби ж то закінчиться. Робота ніколи не закінчується. Вона просто переходить в інші етапи. Зробив один етап — переходиш в інший, так закладено у світі.

Готель побудований. Залишилося тільки «подати його у потрібному світлі». Цю роботу Ніколас міг доручити тільки одній людині — своїй коханій Ані. Він їй повністю довіряв і навіть не сумнівався, що ніхто краще з усім цим не впорається. А от Аня сумнівалася у собі, адже організувати прийом на честь відкриття готелю — це справа не з легких. Потрібні знайомства, досвід, а вона тільки зі студентської лавки, де максимум теорії і мінімум практики. Але й підвести Ніка вона не могла, тому, збираючи всі сили «в кулак», Анна з ентузіазмом і острахом взялася за роботу.

Маючи в запасі тільки тиждень вона просиділа за роботою навіть свої вихідні дні. Складала списки запрошених, шукала їх адреси, готувала запрошення, щоб уже з понеділка їх розіслати. Складала меню і загальну картину дійства, а головне — підраховувала бюджет міроприємства, який, судячи з розмаху, складатиме кругленьку суму.

Це мало бути грандіозне шоу, яке би не скоро забули, тому Ніколас Харт на ніщо не скупився. Та від цього Ані не було легше працювати. Навпаки, знаючи, що від цього дійства чекають феноменальності, потрібно враховувати всі фактори впливу і за всім стежити, щоб все пройшло як «по-маслу». То ж Анна взялася за роботу, щоб показати, на що вона здатна.

Минали дні, як години, в суїті приготувань незчулися, як прийшла субота — день, коли мало відбутися відкриття готелю. Всі дійові особи були напружені, особливо це стосувалося Ані, яка не могла ні їсти, ні спати і з самого ранку, була «як на голці». Все перевіряла по декілька разів, по кілька разів телефонувала людям, які були відповідальні за доставку їжі, різноманітної техніки,