Марина Кічка - Вона

— Добре. Це все?

— Так. Дякую.

Назар, вийшов, а Марі залишилась оглядати кімнату. Вона була затишна, простора і гарна. Марі із задоволенням би тут лишилась, але вже було за полудень, і тому дівчина почала поспіхом збиратись. Вона вкинула в сумку цікавої форми кинджал із неймовірно красивою дерев’яною ручкою. Це поки що все, що було в неї з необхідного на сьогодні. Бинти, знеболювальне, адже інколи все проходить не дуже гладко, телефон (без нього вона нікуди). Мері поспіхом попрямувала до дверей, швидко збігла сходами, відчинила двері і раптом зіткнулась із Тарасом.

— Ооо, ви куди? — якось так спокійно, просто запитав він, ніби вони просто хороші знайомі.

— Я поспішаю, — навіть не дивлячись на Тараса відповіла Марі.

— Вечеря буде за півгодини, зачекаєте? — ввічливо запропонував Тарас.

Марі поглянула на нього з такою цікавістю, що Тарасу стало якось ніяково, ніби він бовкнув якусь дурницю. Але ж так і було, він поселив у себе якусь незнайомку для того, щоб вона захистила його від якогось демона. Демона… тільки подумати, більшій половині планети це здалося б повною нісенітницею. І він кличе її на вечерю. Вони ж зовсім чужі одне одному. І Марі хотіла, щоб так було й надалі.

— Я йду. Підключіть інтернет до мого комп’ютера, я не знаю коли повернуся, не чекайте…

І вона поспіхом вийшла, ніби тікаючи від Тараса. А він посміхнувся Марі в слід, геть не розуміючи цю дівчину. Що з нею? Чому вона така? Якась не така як всі? І справа зовсім не в тому, що вона дійсно не така як всі. Справа в тому, що було в ній ще щось таке, чого не міг збагнути Тарас. Постоявши ще якийсь час, доки Марі не зникла з поля зору, він зачинив двері.

Марі на щастя недовго довелось іти. Запитавши декількох людей в передмісті вона швидко знайшла будинок, який був їй потрібен. Там вона мала забрати все необхідне для сьогоднішньої справи. Марі пройшла у двір, підійшла до дверей і подзвонила. За мить їй відчинила двері старенька, але жвава бабця. Вона так поглянула на Марі, ніби знала її безліч років. Хоча насправді вони не знайомі і жодного разу не бачились. Бабця повернулась і попрямувала в будинок, а Марі за нею.

— Дивно, так дитино, що ти прямувала саме сюди, що саме тут ви зустрілись. Ти не думаєш?

Марі не зрозуміла навіть чи це до неї відноситься. Бо бабця носилась по кімнаті, і щось шукала, збирала, змішувала.

— Що? — перепитала Марі.

— Дивно, що ти зустріла, його, саме тут. Чи ти про це не подумала)? — і бабця знову посміхнулась, ніби не розуміла, як це вона не втямила. — А мені казали ти дуже розумна.

— Перебільшували мабуть.

— Ні, — сказала бабця, але вже без посмішки, — нічого дитинко, впораєшся.

— Куди ж діватись, — її якось здивувало те, що про неї знають інші, або розказують про неї. Та цієї ж миті вона про це забула. Марі посміхнулась до бабці, але якось гірко.

— Так, — сказала бабця ще похмуріше.

І Марі вже геть не розуміла, до чого ця вся розмова. Аж раптом бабуся зупинилась біля столу і почала все заново перебирати.

— Так, ось цим поллєш ніж. Цим обсиплеш місце, щоб інші не відчули, а це підпалиш і обкуриш місце, щоб укріпити сили. Вони тобі знадобляться.

Марі поклала все в сумку. І вже збиралась виходити, як бабця знову почала щось говорити.

— Так, як же багато цей дар в тебе забрав, як же багато.

— Так багато, — не приховуючи емоцій відповіла Марі. Приховувати не було сенсу, адже, кожен хто має з нею справу, знає її долю і розуміє від чого їй довелось відмовитись.

— Ні, дитинко, ти поки не розумієш, наскільки багато. Але ти подолаєш, — бабця хотіла посміхнутись, але посмішка вийшла якась аж занадто натягнута.

Марі вийшла з дому, коли вже сутеніло. Потрібно було поспішити. До лісу було далекувато, шлях лежав через усе містечко. Тому зволікати не було часу.

Як же Марі знає куди і коли має прямувати??? СНИ! Вона бачить сни. А сучасна техніка допомагає з’ясувати з ким вона матиме справу, і де Марі має шукати. Марі пришвидшила ходу. І десь за годину вже опинилася в лісі.

Сни Марі почала бачити все частіше. Марі ставало все тривожніше. Вона не могла збагнути, чому почала їх бачити так раптово і тепер вони продовжують її хвилювати. У її житті нічого не змінилось, окрім того, що почалися нічні кошмари і в неї на очах померла людина. Вона поскаржилась мамі, що її хвилюють страшні сни. Реакція мами її геть не здивувала. Мама вирішила, що це через насичений графік і останні події, що стались. Але Марі знала, що тут, щось більше. Її постійно бентежили одні й ті самі питання: чому вони почали снитися на її шістнадцятий день народження? Чому вона ніби відчуває оточуючих людей, їхні думки, почуття, фізичний біль? Тепер вона на свій подив, могла то зненацька засмучуватись, то радіти, або в неї починало боліти щось, що ніколи раніше не боліло. Її могли зненацька охопити то шалені почуття кохання, то злість. А потім стала помічати, що ці самі відчуття безпосередньо стосуються того, із ким вона говорить, або хто знаходиться поруч з нею. Інколи снів не було. І Марі здавалось, що все минуло. Але одного дня Марі зрозуміла, що на це не можна закривати очі. Марі наснився сон, ще один сон. Найбільше її вражало, що ці сни були такі реальні, але водночас неймовірні, які раніше вона бачила лише у фільмах. Уві сні хлопець видирався на дерево. Марі стояла посеред лісу, окутаного нічною темрявою. Він ліз все