Андрій Анатолійович Кокотюха - Гімназист і Вогняний змій

мене пам’ять чудова. Я сказав би, професійна.

Аж тепер Юрко впізнав його. Бачив один раз, спершу — в сутінках, потім — через шпарину в дверях Шпигового помешкання. Високий пан у дорогому короткому пальті, туфлях із модними гострими носами, незмінних тонких лайкових рукавичках. Зачіска коротка, модельна, хоч для реклами фотографуй. Схожий відразу на кількох акторів, які встигли зіграти в кіно Джеймса Бонда. Тільки той агент боровся зі злом, а цей прилизаний явно був на ворожому боці.

Минулого разу, коли Юркові довелося підслуховувати його розмову з Назаром Шпигом, чоловік назвався Стрельцовим. Керівником приватної охоронної фірми. Це він полював на щоденник київського школяра, писаний сто років тому. Це Стрельцов не хотів, аби іменем героя назвали одну зі столичних вулиць. І ось тепер він якимось боком причетний до пожежі в будинку, цінному для історії.

У голові знову зароїлося.

Цього разу - від думок, що сплуталися клубком. Тим часом Стрельцов почав прозрівати, Юркові на горе.

— Отак-так. Гімназист, котрий тікає з дому. Це ж твої батьки найняли ось недавно невдаху Шпига, який корчить із себе великого сищика? І він тебе знайшов. Чи, може, Шпига теж не знаєш?

— Не знаю, — вирішив гнути лінію, чого б це не коштувало і як би не виглядало.

— Ще одна брехня, — задоволено кивнув Стрельцов. — Але як твій дружок Шпиг не видатний детектив, так і ти зовсім не славне брехло. Знаєш, що я зараз подумав? Ти його агент.

— Чий?

— Шпига, — тепер прилизаний говорив упевнено. — Десь із тиждень на наступний день потому, як я здибав тебе в Шпиговій компанії, сталося дещо неприємне. Скажімо так, я програв одну важливу для мене справу. А обійшов мене там не хто інший, як Шпиг.

— О! А кажете — не видатний, — тут уже Юрко не стримався.

— То був випадок! Йому просто пощастило! гаркнув Стрельцов. — І ось тепер маю не менш важливу справу, а ти знову тут як тут. Не здивуюся, якщо твій друзяка десь поруч.

— Я вас теж упізнав.

- Молодець! Давно 6 так, а то все граєшся в дорослі ігри з дорослими людьми, — Стрельцов за низ підтягнув кожну рукавичку по черзі, поворушив пальцями. — Тільки нічого твоє впізнання не поміняє. Куди ти з ним підеш, кому і що скажеш? Ану, давай, хвалися, як збираєшся мене викрити.

Отут Юрко мало не купився.

Вже й рота розкрив, аби видати Стрельцову все, що вдалося дізнатися на цей момент. І про значок Першої зразкової, і про інші спалені будинки, і навіть про те, кого і як планує вирахувати. Та в останній момент дійшло: провокує його мудрий, досвідчений у таких справах ворог. Тож просто вичавив:

— Е-е-е-е... Не ваше діло!

— Отут помиляєшся, юначе. Навіть дуже моє.

Поки говорили так, замовк Джентльмен. Набридло, мабуть, гавкати. Інших звуків знадвору не чулося. А Стрельцов повільно наступав, відрізаючи Юрка тепер уже й від вікна. Притискав до стіни, заганяючи в кут.

Що мені з тобою робити? — вимовив якось так буденно, зовсім без погроз, але від того голосу мурашки лоскотали Юркову шкіру. — Думаю, поїдеш ти зараз зі мною. Є одне місце, де нам точно не заважатимуть. Розкажеш, що знаєш. А навіть можеш мовчати, гратися в героя. Не бійся, пальцем не торкнуся. Подзвоню нашому спільному другові, і Назар Шпиг сам мені проспіває будь-яку пісеньку, аби я тебе пустив на всі чотири боки.

Прикро стало гімназистові від того, що ворог так добре усе розумів. Стрельцов зараз чисту правду казав. Пан Шпиг так і зробить, Юрком не ризикуватиме в жодному разі. І скінчиться історія, так до пуття й не почавшись.

— Або сам зараз признаєшся, або Шпига кличемо.

Спина вперлася в обгорілу стіну.

Все, приїхали. Капець.

Не втрачаючи надії до останнього, Юрко спробував маневром обійти прилизаного, пірнути під його руку, якось прорватися. Стрельцов і тут рахував краще: передбачив такий хід, зупинив Юрка в русі, сильно штовхнув до стіни. Удар змусив гімназиста опуститися вниз на брудну підлогу.

Правиця в лайковій рукавичці вже хапала за карк.

І враз щось сталося.

Всередині відчувся стрімкий рух. Стрельцов завмер, рвучко випростався, розтиснувши пуку.

Заволав, не контролюючи себе й, здавалося, колихнув повітря не слабше землетрусу:

— А-А-А-Айй!

Тут же крутнувся, намагаючись скинути з себе живий клубок — ззаду, стиснувши зубами м’яке місце, теліпався розлючений бульдог.

З повідком на товстенькій шиї.

Як вдалося відчепитися від пожежної драбини — хтозна. Але дуже вчасно, мови нема.

— Тікай! — крикнув Юрко, оббігаючи виведеного з ладу ворога й великими стрибками несучись до рятівної пройми дверей. Побачивши, що гімназистові нічого не загрожує, Джентльмен неохоче, проте слухняно розтиснув зуби й погнав за хазяїном.

Зі спаленого будинку вони вилетіли двома стрімкими кулями. Неслися, не розбираючи дороги, аби подалі звідси. Юрко справді не знав, куди біжить, та враз звідкись поруч долинуло:

— Сюди!

Розвернувшись на вигук, гімназист, а за ним - бульдог метнулися в двір, що виявився прохідним. Шлях їм заступив волоцюга в брудній шапочці, камуфляжній куртці та гумаках, якого вони вже бачили раніше. Від нього Юрко теж не чекав нічого доброго, спробував оббігти та враз завмер, почувши до болю знайоме:

— Який чорт тебе сюди приніс, Івановичу! Морока з тобою одна!

Волоцюга стягнув шапочку з голови і перетворився на Назара Шпига.

Тільки без знайомих вусів.

Розділ сьомий
Тут сищик сварить гімназиста, а той все одно не визнає помилок

— Коли ти в двір зайшов, я