Павло Штепа - Українець і Москвин: дві протилежності

— і тому свято переконаний в своєму праві диктувати, накидувати місцевим людям свої московські звичаї, свої закони, свою московську мову, свою «вищу культуру». А коли хто з тубільців висловлював сумнів щодо московського права чи вищости, то таку «темну» голову Москвин просвіщав …кулею. Наведемо анекдот, який краще за томи книжок ілюструє національну «філософію» Москвина. Впросився Москвин до українця переночувати. Українець погостив його вечерею, постелив місце на спання, загасив світло і почав молитися. Москвин слухає і раптом перериває господареві молитву: «А ти як молишся? Так не можна молитися!». Обурений українець каже, що він є господарем хати і має право молитися, як хоче. Москвин, показуючи на свої лапті, що висіли сушитися, питає: «А чиї ці лапті?» — «Ну, твої», — каже господар. — «Отже, як лапті мої, то я тут господар» — відповідав той зайда. Добре розуміючи практичне значення цієї московської філософії, В. Лєнін використав її на всі 100% і тим врятував Московську імперію від розпаду на її складові частини.

Рідко заселені московські багнисті ліси дозволяли москвинові по виснаженні одної «палі» брати нову, не питаючись нікого. Такі, повторювані що 3–5 років з покоління в покоління захоплювання нових кусників землі без згоди будь–кого, ясна річ, не могли породити у свідомості москвина ідею власности. І справді, в московській мові не існує терміну «власність». Слово «собствєность» (власність) видумала інтелігенція, і то щойно в XVIII ст. (В. Даль). Тому нема що дивуватися, що аж до XVIII ст. на всьому просторі московської держави фактично не було ані одного власника, крім царя. Москвини вважали всю землю, все рухоме і нерухоме майно, навіть життя всіх їх власністю царя. Навіть самий термін «подданий» зраджує цю їхню правосвідомість. Звідси — цар має право «жалувати», с. т. давати по своїй уподобі окремим особам право користуватися (царською) землею, майном, кріпаками тощо, але доти, доки він, цар, захоче. Це віддзеркалилося і в їхній мові. Донині платня державним (і недержавним) урядовцям називається в московській мові «жалованіє», с. т. ласка того, хто дає.

На основі цієї московської правосв і домости Пьотр І, Єкатєріна II та інші царі, підбивши Україну під свою владу, відібрали від українців і роздали, кому хотіли, десятки мільйонів гектарів прапрадідівської української землі. Аж в XIX ст. (12.XІІ.1801 р.) вперше вийшов закон, яким надається право набувати на власність землю, нерухоме майно тощо всім людям, але й то з великими обмеженнями для кріпаків. Москвини поспішили цей закон скасувати в 1917 році. Отже, існував він лише одну сотку років. Ясна річ, це одне століття не могло змінити погляду москвина на право власности, і тому москвини і донині тримаються (в СССР) свого старого погляду, змінивши лише особу власника: з царя на «савєтскає ґасударство».

Майже тисячолітнє фактичне (а подекуди і правне) заперечення ідеї приватної власности цілком природно ввійшло в розум, серце, кров і душу москвина; стало їхнім національним «Вірую». Цю їхню віру бачимо у ВСІХ, без жодного винятку, москвинів — від анархістів князя А. Кропоткіна і графа Л. Толстого до монархістів–слов’янофілів К. Леонтьева, В. Соловйова включно — з цілою гамою між тими нібито крайностями — різних чєрнішевських, бакуніних, нєчаєвих — «ім же ність числа», разом із т. зв. «западніками», бо і в останніх за іншою ніби фразеологією вилазила, як шило з мішка, ця спільна ВСІМ москвинам їхня національна віра. Всі вони вірили в «гріховність» — за окресленням Л. Толстого — права приватної власности. Всі вони вважали зразком й ідеалом соціяльного устрою свою московську «абщіну». ВСІ вони ненавиділи і мріяли зруйнувати європейський соціальний лад, оснований на ідеї приватної власности.

Від заперечення ідеї власности в своїй країні до заперечення її в усьому світі — лише один крок. Всі згадані вище москвини проповідували ідею світового безвласницького суспільства. Лише маленька подробиця, на яку вказували та якої вимагали москвини монархісти і соціялісти: керувати переходом на те безвласницьке (тепер кажуть «безкласове») суспільство в усьому світі має право лише… автор тої ідеї, вєдущій народ–богоносєц, якого сам Бог вибрав для її здійснення, — народ московський. Ну, та це ж лише мала подробиця.

Ця «подробиця» народилася разом з народженням московського народу десь 1000 років тому. Захоплювати нову «палю» примушувала Москвина примара голоду. А ця обставина в свідомості Москвина виправдувала акт захоплення не його землі; давала йому моральну санкцію на право захоплювати не своє для рятунку свого і своєї родини життя. «Што взято — то свято» (див.: проф. К. Ільїн. «Рускає правасазнаніє»). Ця санкція, ця свідомість свого права захоплювали не своє, підтверджувана життєвою практикою протягом довгих поколінь, виплекала і закріпила у Москвина світогляд і ментальність злодія, грабіжника, загарбника. Ця його злодійська ментальність домінує у всьому його житті — приватному, громадському, державному, міжнародному, і навіть в літературі, музиці, мистецтві. Ба, навіть у церковному. Злодійкуватість Москвина в щоденному житті відома кожному з нас; вона віддзеркалюється в приказках самих москвинів («С трудов праведних не наживьош палат камєнних») та є темою численних українських анекдотів і приказок. Крадіж державних грошей в Московщині є просто феноменальна. Крадуть всі — від прем’єр–міністра до двірника. Пьотр І хотів був наказати карати смертю кожного, хто краде державні гроші. Сенатор П. Ягужинський (українець) іронічно йому зауважив: «Хіба Ваша Величність хоче залишитися без підданих?». За Єкатєріни II «прилипало до пальців» урядовців 43% державних прибутків (В. Ключєвскій). В СССР прилипає в різних формах значно більше. Про злодійство москвинів в міжнародному житті читайте історію Московщини, особливо за останні 40 років. Ментальність злодія тягнеться безпереривною ниткою через всю історію і через всю культуру москвинів.

Але злодії бувають різні. Є злодії відважні, хоробрі, що не бояться ризикувати своїм життям; таких ми звемо розбійниками, душогубами, бандитами. Це розбійники–вовки. А є злодії боягузи, підлі, зрадливі, вбивають ззаду ножем у спину, з засідки навіть своїх товаришів. Це злодії — шакали. До якого роду належать москвини?

Життя в багнистому пралісі є повне закритих, невидимих небезпек для людини. Гарний зелений килим, що вкриває землю, може вкривати також і бездонну трясовину. За деревами і на деревах повно хижого звіра, готового кожної хвилини скочити на людину. І ця укрита небезпека є близька, бо за деревами неможливо бачити на дальшу віддаль. Ця обставина цілком природно виплекала у Москвина звичку всюди і завжди сподіватися УКРИТОЇ загрози його життю; виробила і закріпила в психології Москвина підозрілість, недовір’я навіть до безпечних на вигляд речей, до найщиріших слів. Москвин нікому не вірить; не вірить товаришеві, не