Олександр Степанович Дерманський - Король Буків, або таємниця смарагдової книги

Війна драконів

30042 рік після замулення Джерел. Хмарень. День 15-й.

Після викрадення Оберегів Нарит кудись зник на два дні. Місто завмерло в очікуванні чогось недоброго.

Сьогодні вдосвіта на місці будинку Гільдії виник замок — величезний і похмурий, наче ніч. Здається, його могутні стіни зіткані з самої Темряви. Він ніби перенісся сюди з вічного мороку разом зі страхітливим ровом, що обперезує його мури потворною звивистою гадюкою. Це лігво Нарита. Чаклун теж з’явився у Місті. Так само несподівано, як і зник два дні тому під час карнавалу.

З’явився, щоб правити.

О сьомій ранку всіх мешканців Міста було скликано на площу Єдинорога. Кругом Нарита підлабузницька крутилися крилуни та чималими групами, перекидаючи з руки в руку важкі булави, юрбилися песиголовці. Туди-сюди нипали тролі, зиркаючи навкруги поросячими оченятами.

— Я зачитаю вам ваші права і обов’язки, — оголосив наляканим і пригніченим мешканцям Міста Нарит. — Почну з обов’язків.

Ви повинні:

щоранку, не пізніше восьмої, приносити до замку дев’яносто відсотків усього, що виготовлено вами напередодні, чи то одяг, харчі, предмети побуту, чи щось інше;

до сьогоднішнього вечора в замку зареєструватися в спеціальній книзі мешканців Міста, де слід зазначити вашу сутність, вік, належність до певної касти, адресу, вид діяльності тощо; блотів, сквидів, смаргів та буків буде занесено до окремого списку;

сьогодні принести у Чорну вежу всі чарівні речі, що є у ваших домах; тих, у кого вже завтра знайдуть магічні предмети, буде прилюдно страчено;

завтра зранку кожен мешканець Міста, який досяг сторічного віку, мусить з’явитися біля воріт замку, щоб отримати вказівки щодо додаткових обов’язків, які на нього буде покладено;

забороняється: промовляти моє ім’я вголос, наближатися до Чорного озера, залишати межі Міста без мого дозволу, з’являтися на вулицях після півночі, збиратися надворі чи в помешканнях групами більше трьох осіб, голосно розмовляти, сміятися, виготовляти зброю й вирощувати магічні рослини.

Перейдемо до ваших прав. Хе-хе!

Ви маєте право:

ПОМЕРТИ!

Тепер ви знаєте свої обов’язки і… хе-хе, права.

І ще одне: все сказане зараз не стосується драконів. Вони — поза законом. Я оголошую драконам війну!

А тепер я наказую всім розійтись і стати до виконання своїх обов’язків!

Міщуки були ошелешені. А особливо — дракони. Вони просто не знали, що чинити. Один за одним крилаті велетні піднімалися в небо й залишали площу. Спарт, Хранитель драконів, обпалив Нарита ненависним поглядом і зник за хмарами.

Зрозуміло, що чаклун остерігався драконів, тому п вирішив їх знищити. Адже тільки вони мали достатньо сили, щоб порушити тиранію Нарита. Та хіба дракони мають шанси в цій війні? Силу Нарита після крадіжки Оберегів важко собі й уявити. Могутніх крил і спопеляючого дихання драконам буде замало для перемоги. їм знадобиться магія. А нею в Місті володіє лише Нарит. Принаймні сам чаклун так думає. І це — мій козир.

30042 рік після замулення Джерел. Хмарень. День 37-й.

Ми витримали вже кілька важких битв. Сто п’ятдесят вірних Спартові драконів б’ються, як тигри. Ні, як дракони. На жаль, десятки драконів вирішили не брати участі у війні. Першої ж ночі після оголошення війни, щойно скінчилася термінова військова рада, скликана Спартом, вони рушили… на Північ. Вігор їм суддя.

Шістнадцятого хмарня на Соляному полі пол— чиська Наритових песиголовців, озброєних лука

ми й булавами, та тролів, упряжених у пересувні катапульти, зійшлися в першій битві з драконами. Чаклун за допомогою чарів одягнув своє військо у водяні панцери.

Дракони летіли рівною зграєю. Знизившись до висоти, що дозволяла вогняним струменям дістати ворога, вони атакували песиголовців і тролів пекучим залпом. Над лавами собакоголових піднялися густі клуби пари. Багато ворожих вояків залишилися без водяного захисту. У відповідь на вогнеметну атаку песиголовці вистрелили з катапульт і луків.

Дракони зробили мертву петлю над полем і зайшли на нове коло нападу. Після другого вогняного залпу багато песиголовців і тролів, охоплені полум’ям, скаженіючи й виючи від болю, попадали на кристали солі. Щоправда, декілька драконів теж опинилися на землі, вражені камінням і отруйними стрілами.

Я сидів на спині Спарта й намагався дібрати закляття, яке б зняло з песиголовців їхні чарівні панцери. Мені вдалося це зробити, і ворог відступив.

Але вчора довелося розкрити мої карти Наритові.

Він застосував проти драконів димових жаб. В одну мить небо над полем бою вкрилося міріадами цих зелених земноводних. Роздуваючись до розмірів кавуна, вони випускали з рота струмені ядучого диму. За мить дракони майже нічого не бачили. їхні очі сльозилися. Та найгіршим було те, що дракони почали невпинно чхати, а це заважало дихати на ворога вогнем.

Песиголовці скористалися безпорадністю супротивника і за якусь хвилину збили аж п’ятьох драконів.

Я знав, як знешкодити жаб, але при цьому мусив виявити свою магічну силу. Пригадавши потрібне заклинання, я викликав на Соляне поле усіх чапель, які були на болотах і озерах у радіусі тридцяти кілометрів від місця бою. Звичайно ж, самі вони летіли б до поля декілька годин, але я зробив так, аби птахи з’явилися в небі тієї ж миті.

За п’ять хвилин чаплі безжально поковтали усіх димових жаб. Дракони перейшли в навальний наступ, і песиголовці з тролями відступили.

Я шкірою відчув лють Нарита. Він зрозумів, що в Місті хтось іще володіє магією. Здогадатися, хто саме, чаклунові буде неважко. Варто тільки випробувати всі чарівні Обереги на знищуваність. Підроблена мною Смарагдова Книга, звичайно, не витримає.

Що ж, від завтра будемо грати відкрито…

Напад з печер

Наступного ранку, рівно о шостій, у лісі гримнув гімн чарівних рослин.

Співуни затягли його навдивовижу злагоджено і шалено голосно.

Звісно, що безтурботно спати під ревіння п’яти тисяч горластих хористів не вдалося 6 навіть рідковухим шиншилам. Ці гризуни так називаються тому, що рідко в якого з них (приблизно в одного на дві сотні) були вуха. Більшість родичів звичайних шиншил були геть глухими, проте не переймалися цим: відсутність слуху компенсувалась виключно гострим нюхом і абсолютною далекозорістю. Рідковуха шиншила могла побачити будь-що чи будь-кого, розмірами як сама, за десять кілометрів і приблизно на такій же відстані вирізнити кожен запах.

У наших героїв зі слухом було все гаразд.

— А хай воно сказиться! — позіхаючи лайнувся Гаврик. — Це не ліс, а якесь радіо-FM.

— Клянуся своїм черевиком, — затуляючи вуха, вигукнув Шмигун, — я ще зроду не чув такого галасу!

— Нічого, шановні мої, — кинув Понтій, — скоро це скінчиться. Я передбачаю, що їхній гімн має всього три куплети.

Пугач майже не схибив. Куплетів виявилося всього-на-всього вісім, а приспів у кінці гімну