Умберто Еко - Не сподівайтеся позбутися книжок

У.Е.: Тоді треба переконатися, що західний селянин починає поле своє обробляти зліва направо, а єгипетський чи іранський — справа наліво. Тому що рух плуга точно співвідноситься з написанням бустрофедоном.[6] Це спосіб письма, при якому його напрямок змінюється — якщо перший рядок пишеться справа наліво, то другий — зліва направо, а третій — знову справа наліво. Назва походить вочевидь від того, що таке письмо нагадує рух бика з плугом на полі). Окрім випадку, коли починають то справа, то зліва. Це дуже важливе запитання, що його, як на мене, замало досліджено. Таким чином нацисти могли би безпомилково впізнавати селян-євреїв. Але повернімося до наших баранів. Ми говорили про зміни та про їх прискорення. Ми також говорили про те, що існують технічні новинки, які не змінюються — наприклад, книжка. Сюди ж можна додати велосипед і навіть окуляри. Якщо вже не згадувати про абеткове письмо. Щойно досягнуто досконалості, далі рухатися вже неможливо.

Ж.-К.К.: Якщо ви дозволите, я би повернувся до кіно і його дивовижної вірності самому собі. Ви кажете, що інтернет повернув нас у абеткову еру? А я скажу, що кіно — це завжди прямокутник на рівній стіні вже понад сто років. Це вдосконалений чарівний ліхтар. Мову вдосконалено, але форма не змінилася. Зали все частіше обладнують для можливості дивитися об’ємне 3D. Сподіваймося, що це не просто ринкові забаганки…

Чи ми зможемо колись, якщо вже згадати про форму, піти далі? Кіно — молоде чи старе? У мене відповіді на це немає. Я знаю, що література — стара. Так мені кажуть. Але, можливо, вона не така вже й стара насправді. Можливо, нам потрібно намагатися не вдавати з себе нострадамусів і не ризикувати побачити, як наші слова не справдилися.

У.Е.: Щодо нездійснених передбачень можу сказати, що тут я отримав один найбільших у моєму житті уроків. В той час — це були 1960-ті роки — я працював у одному видавництві. Нам надійшов текст американського соціолога, дуже цікавий аналіз появи нового абсолютно незацікавленого в політиці покоління білих комірців із по-армійськи виголеними скронями тощо. Ми вирішили перекласти цю книжку, але переклад був поганий, і я витратив понад півроку на його редагування. Протягом цих шести місяців ми всі пройшли шлях від 1967 року до масових заворушень у Берклі та подій 1968 року, тож аналіз соціолога нам здався абсолютно застарілим. І я викинув той рукопис.

Ж.-К.К.: Ми поговорили про носії тривалого зберігання, насміхаючись із самих себе, наших суспільств, які не знають, як надовго зберегти власну пам'ять. Але я думаю, що нам усім потрібні також більш тривкі пророки. Отой футуролог з Давоса, який не побачив і не почув наближення фінансової кризи та говорив про барель нафти за 500 доларів, чому він мав рацію? Звідки його подвійний погляд? У нього є диплом пророка? Барель нафти справді піднявся до 150 доларів, але потім упав нижче 50 доларів — без жодного розумного пояснення. Можливо, ціна знову зросте або знову знизиться. Ми нічого не знаємо. Майбутнє — це не професія.

Пророкам властиво — це і так, і не так — завжди помилятися. Не пам’ятаю, хто сказав: «Якщо майбутнє є майбутнім, то воно завжди непередбачуване». Важливою ознакою майбутнього є його постійна непередбачуваність. Мене завжди вражало, що у великій науковій фантастиці XX століття кінця 1950-х років жоден автор не зміг уявити появу пластмаси, яка сьогодні посідає важливе місце в нашому житті. Ми завжди уявляємо майбутнє, виходячи з того, що знаємо самі. Але майбутнє не випливає з того, що вже відоме. Тут можна навести тисячу фактів. Наприклад, коли в 1960-х я працював над сценарієм у Мексиці разом із Бунюелем у доволі віддаленому місці, то брав із собою маленьку друкарську машинку з чорною і червоною чорнильними стрічками. Якщо одна зі стрічок рвалася, то в сусідньому місті Зітакуаро знайти іншу на заміну було неможливо. Уявляю, як зручно нам було би працювати за комп'ютером! Але появу комп'ютера ми навряд чи могли передбачити.

Ж.-Ф. де Т.: Шана, яку ми віддаємо тут книжці, має на меті довести, що сучасні технології ще зовсім її не дискваліфікували. Проте, можливо, в певних випадках нам потрібно релативізувати прогрес, який ці технології має представляти. Я думаю про приклад, який ви, Жан-Клоде, вже згадали — приклад Ретіфа де ля тонна, що друкував на світанку тексти про спостережене вночі.

Ж.-К.К.: Це подвиг, поза сумнівом. Великий бразильський колекціонер Хосе Міндлін показав мені видання «Знедолених», надруковане в Ріо португальською мовою 1862 року, тобто в рік публікації у Франції. Всього за два місяці після виходу книжки у Франції! Поки Віктор Гюго писав, його видавець Етцель надсилав текст іноземним видавцям — розділ за розділом. Тобто, якщо це переформулювати, поширення твору було майже таким же, як і поширення нинішніх бестселерів, що виходять у багатьох країнах різними мовами одночасно. Тож іноді корисно з чимось порівняти наші технічні подвиги. У випадку з Віктором Гюго все відбувалося порівняно швидше, ніж тепер.

У.Е.: Є схожа історія про Алессандро Мандзоні, що 1827 року видав роман «Заручені», який з великим успіхом три десятки разів перевидавали пірати з усього світу, не заплативши автору ні копійки. Довелося створити ілюстроване видання з видавцем Редаелі Міланським та гравером Франческо Гоніном, а також контролювати видання — том за томом. Але неаполітанський видавець щотижня публікував піратські видання, тож усі гроші в цій справі було втрачено. Це ще одна ілюстрація відносності наших технічних подвигів. Але є й інші. У XVI столітті Роберт Фладд за рік видавав три-чотири книжки. Він жив у Англії. Книжки видавались у Амстердамі. Він отримував верстку, правив її, контролював процес створення гравюр, повертав у друкарню все зібране докупи… але як йому це вдавалося? Він же писав ілюстровані книжки обсягом у шістсот сторінок! Треба повірити, що тодішня пошта працювала краще за нинішню! Галілей листувався з Кеплером і всіма вченими свого часу. Він одразу ж дізнавався про всі відкриття.

Проте, напевно, ми могли би додати знак бемоль до цього порівняння, що ніби віддає перевагу давнім часам. У 1960-х я працював над перекладом (як редактор) книжки Дерека де Солла Прайса «Мала наука. Велика наука» («Little Science, Big Science»). Автор книжки за допомогою статистики доводить: кількість наукових публікацій XVII століття була такою, що добрий вчений міг бути в курсі всіх видань, натомість нині той самий вчений не