Ю. Несбе - Червоногрудка

й дружиною, яким ніколи не судилося зрозуміти його до кінця.

— …Так ми й скажемо. — Мьоллер поклав слухавку і зиркнув на Харрі поверх купи документів, переповнених попільничок і паперових стаканчиків, що заповнювали стіл у мальовничому безладді. Логічним центром цього хаосу було фото двох хлопчиків, розфарбованих по-бойовому, як індіанці.

— Отже, ти прийшов, Харрі.

— Отже, я прийшов, шефе.

— Я тут був у Міністерстві закордонних справ, на зустрічі, присвяченій саміту, який пройде тут, в Осло, у листопаді. Прилітає американський президент… Узагалі, газети ти й сам читаєш. Каву, Харрі?

Мьоллер підвівся, двома гігантськими кроками дійшов до архівної шафи, де на стосах паперів балансували кавові чашки, і м’яко відкашлявся.

— Дякую, шефе, але я…

Надто пізно. Харрі довелося взяти гарячу чашку.

— Я з нетерпінням чекаю на гостей зі Служби безпеки, з якими, я впевнений, у нас відразу налагодяться дружні взаємини, варто тільки нам познайомитися з ними ближче.

Мьоллер говорив це без іронії. Це була одна з тих особливостей, які Харрі цінував у своєму начальнику.

Мьоллер сів інакше — тепер його коліна впиралися в стіл. Харрі відкинувся назад, щоб дістати з кишені штанів зім’яту пачку сигарет «Кемел», і запитально поглянув на Мьоллера. Той кивнув і підсунув до нього одну з переповнених попільничок.

— На мене покладається відповідальність за безпеку під’їздів до Ґардермуєна. Адже крім президента приїжджає ще Барак…

— Барак?

— Ехуд Барак. Прем’єр-міністр Ізраїлю.

— Ага. Отже, в Осло намічаються чергові історичні перемовини?

Мьоллер недовірливо поглянув на синю хмарку диму, що здіймалася під стелю.

— Тільки не треба мені казати, ніби ти нічого про це не знаєш, Харрі, а то я все більше за тебе хвилююся. Адже ця новина вже цілий тиждень не сходить з газетних передовиць.

Харрі знизав плечима:

— Погано працюють розповсюджувачі газет. Це через них я перебуваю в інформаційному вакуумі. Особливо що стосується суспільного життя. — Харрі зробив обережний ковток, та кава була надто гаряча, і він відставив чашку подалі. — І любовних скандалів.

— Он як? — Мьоллер подивився на Харрі так, що з виразу його обличчя неможливо було визначити, сподобалася йому ця остання фраза чи ні. — Ясно. По-твоєму, це круто, якщо чоловікові за тридцять, він знає біографію всіх учасників гри «Останній герой», але не може назвати жодного члена уряду. Не кажучи вже про президента Ізраїлю.

— Прем’єр-міністра.

— Ти хоч розумієш, про що я кажу?

В очах Мьоллера блиснув ледь затамований смішок. А не засміятися було дуже важко. Як, утім, було важко не полюбити цього дивакуватого хлопця з великими вухами, що сторчма стирчали на лисому черепі, як два яскраві крила у метелика. Навіть попри те що з Харрі Мьоллер мав більше проблем, ніж з усіма іншими. Та хоча Мьоллер став начальником відділку поліції зовсім недавно, першу заповідь чиновника з кар’єрними пориваннями він уже встиг засвоїти. Заповідь була така: «Не відкривай тилу свого». Тому, коли Мьоллер відкашлювався перед тим, як поставити чергове питання, що його хвилювало, він спочатку насуплювався, щоб показати Харрі: він хвилюється за нього з професійних причин, і аж ніяк не з особистих.

— Харрі, я чув, ти все товчешся в «Скрьодері»?

— Менше, ніж раніше, шефе. Я дивлюся там телевізор. Там чудовий екран.

— Але ти там сидиш?

— їм би не сподобалося, якби я стояв.

— Гаразд, проїхали. Ти, як і раніше, випиваєш?

— Мінімально.

— Що значить мінімально?

— Якби я пив менше, мене б просто викинули з ресторану.

Цього разу Мьоллер не стримався і засміявся.

— Мені треба три офіцери зв’язку, — нарешті сказав він. — Щоб управляти роботою десятка співробітників різних поліцейських округів фюльке[4] Акерсхус. Плюс два кадети випускного курсу Поліцейської академії. І я вирішив, що найбільше підійдуть Том Волер…

Волер. Расист, мішок лайна і неприкритий кар’єрист, який скоро покаже себе у всій своїй красі. Харрі багато чув про методи роботи Волера — яскраві приклади всіх тих пороків поліцейських, про які йде недобра слава серед людей. Тож у цього Волера їх було ще більше. Але одного заперечити було не можна: Волер, на жаль, був зовсім не дурень. Як слідчий він досяг таких надзвичайних результатів, що навіть Харрі довелося визнати — Волер справді заслужив на підвищення.

— …І Вебер.

— Цей старий бурмило?

— …І ти, Харрі.

— Say again.[5]

— Ти все почув.

Обличчя Харрі перекривилося.

— Є заперечення? — спитав Мьоллер.

— Звичайно.

— Але чому? Це ж таке почесне завдання, Харрі. Така довіра.

— Невже? — Харрі загасив сигарету і з силою розчавив її в попільничці. — А мені здалося, що це чергова спроба реабілітувати мене.

— Що ти маєш на увазі? — Б’ярне Мьоллера образило це зауваження.

— Так, я знаю, ви не послухалися розумних порад і знову вирішили потягти мене в пекло після Бангкока. Я щиро вдячний вам за це. Але ким ви мене робите цього разу? Офіцером зв’язку? Це звучить як спроба переконати всіх, хто сумніваються, в тому, що ви маєте рацію, а вони — ні. Що Холе — висхідна зірка, що йому можна доручити відповідальну справу і таке інше.

— І що?

Б’ярне Мьоллер знову сів у позу «довгої розмови».

— І що? — передражнив Харрі. — Якщо все це пояснюється таким чином, виходить, я знову просто пішак?

Мьоллер засмучено зітхнув:

— Усі ми пішаки, Харрі. Все давно розписано. І твоя роль не гірша за інші. Постарайся, Харрі, зроби ласку — і мені, і собі. Невже це так складно, чорт забирай?

— От тільки я почуваюся конем на скачках. А я терпіти не можу всю цю чортову відповідальність.

Харрі взяв до рота сигарету, але так і не запалив її. Звичайно, він вдячний Мьоллеру за цю послугу, та раптом він провалить це завдання — про це Мьоллер подумав? Офіцер зв’язку. Звичайно, він уже давно не випивав, але йому, як і раніше, треба постійно контролювати себе, обережно проживаючи кожен день. Якого дідька, а хіба за цим він пішов у слідчі — щоб уникати відповідальності за людей? І за самого себе? Харрі стиснув зубами фільтр сигарети.

З коридору долинула розмова — начебто від автомата з кавою. Здається, говорив Волер. Потім — дзвінкий жіночий сміх. Мабуть, нова співробітниця.

— Чорт, — сказав Харрі. Чо-орт — на два склади. На кожен з них сигарета підстрибувала у нього в роті.

Мьоллер, який сидів із заплющеними очима, доки Харрі обмірковував, запитально подивився на нього:

— Я можу вважати це за згоду?

Харрі підвівся і мовчки вийшов з кабінету.

ЕПІЗОД 8

Залізничний переїзд поблизу мосту Алнабрю,

1 листопада 1999 року

Сіра