Джорджіна Говелл - Королева пустелі

Флоренс також була охочою до забав. Діти перетворили садовий сарай на ігровий павільйон, назвавши його «вігвамом». У них був штемпель із цією назвою, і діти доставляли батькам, садівнику чи гувернантці проштамповані конверти з пафосними запрошеннями на чай або вечерю. Якось Флоренс, отримавши таке запрошення, вийшла на ґанок у вечірній сукні і з діамантами в зачісці, а на неї вже чекав «екіпаж» — возик з запряженою в нього козою. По дорозі до «вігвама» возик ще й перекинувся. Флоренс, брудна й подряпана, героїчно витримала всю програму до кінця, продемонструвавши свою безмежну доброту й стоїцизм, гідний аристократів.

В іншому запрошенні зазначалося, що «Містера і місіс Г’ю Белл запрошують на чай 13 серпня 1892, о п’ятій вечора», з припискою «Прохання підтвердити візит». Флоренс, яку діти дражнили за її французький акцент, відповіла такою запискою: «Кому: Мсьє і мадам де Вігвам, Ред-Барнс, Коутем, Редкар. Маркіза де Сміхотур залюбки повечеряє з містером Нісенітниця, міс Теревені і сеньйоритою Піццикато о сьомій тридцять». І, напевно, не бажаючи жертвувати іншою вечірньою сукнею, дописала: «На жаль, через тендітне здоров’я названа маркіза не має змоги вдягти свій найкращий парадний костюм з плюмажем і напудрену перуку».

Хоч якою веселою і терплячою була Флоренс, у питаннях поведінки вона трималася непохитно. Якось вона написала есе «Маленький мораліст», або «Si Jeunesse Voulait»[7]. Її правила стосовно гарних манер не підлягали обговоренню. Тут попуску не було нікому: ні кучеру, що покинув екіпаж, ховаючись від дощу, ні дитині, яка неправильно привітала гостя. Вона наполягала, що манери потрібні нам самим не менше, ніж довколишнім. Можливо, вона повторювала свою розмову з уже дорослою Ґертрудою, коли писала: «Ти можеш мати безцінний інтелектуальний багаж, але якщо ти можеш привернути увагу співрозмовника лише давши йому ляпаса, то він навряд чи зацікавиться твоїми майбутніми досягненнями».

Нетерплячій Ґертруді було важко це збагнути. Для неї метою розмови було отримати або повідомити інформацію. Дівчина могла б відповісти, що, мовляв, її не надто й цікавить стороння оцінка її досягнень. Але траплялися миті, коли Флоренс з Ґертрудою були, як кажуть, «на одній хвилі». Наприклад, коли її обурювало «поривання деяких, здавалося б, адекватних людей вважати свій рід у чомусь видатнішим за інші; свої фамільні риси найбільш гідними уваги; освіту — пристойною лише в тому закладі, де навчалися вони; свій квартал — найпрестижнішим у Лондоні, а свій будинок — найкращим у кварталі»; для неї це було «підступною загрозою, з якою слід боротись». Наполовину англійка, наполовину ірландка, Флоренс болісно реагувала на безпардонні карикатури на французів у журналі Punchy на глузування з французьких звичаїв, гігієни, кухні й моралі, які, як вона знала, часто-густо, навпаки, були кращі за британські. Ця атмосфера відкритості до інших стандартів і життєвих укладів з раннього дитинства Ґертруди була найкращою підготовкою до її майбутніх подорожей. Через багато років Ґертруда доведе її до логічного завершення такого масштабу, якого у Флоренс і в думках не було.

Виховання Флоренс було виключно «коректним», багатонаціональне товариство, з яким вона спілкувалася до одруження з Г’ю Беллом, дало їй змогу зануритися в інтелектуальне й творче середовище, якого вона, певно, була б позбавлена, якби зростала в Англії. Лише зі сходженням на трон Едуарда Сьомого актриси, художники й комерсанти-нувориші стали постійними та звичними гостями в аристократичних колах. Раніше це було можливо лише за персональної дворянської протекції. Протягом життя Флоренс здружилася з багатьма акторами, серед яких був і Бенуа-Констан Коклін, зірка французької сцени; і легендарна англійська актриса Сібіл Торндайк; і американська актриса Елізабет Робіне, яка познайомила англійського театрального глядача з п’єсами Ібсена і з якою Флоренс уперше зустрілася невдовзі після свого переїзду до Лондона. Вони стали задушевними подругами попри те, що Робіне була активною учасницею руху суфражисток, а Флоренс — його категоричною супротивницею. Це з подачі Робіне 1893 року в одному з театрів Вест-Енду поставили найвідомішу п’єсу Флоренс — «Дружина Алана». Елізабет Робіне зіграла головну роль у цій трагедії з життя робітничого класу. Вона стала однією з найчастіших гостей у домі Беллів, збагачуючи інтелектуальну атмосферу, в якій зростала Ґертруда. Ліза, як називали її діти, розважала їх у дитячій кімнаті демонстрацією театральних «ляпів», кумедно падаючи долілиць на килим. Коли Ґертруда подорослішала, вони удвох з Елізабет засиджувалися допізна, обговорюючи переваги й недоліки руху суфражисток. Ці бесіди відбувалися лише тоді, коли Флоренс ішла спати, адже вона була палкою «антисуфражисткою», багато писала на цю тему, тож, звісно, не могла обговорювати її з Лізою. Ґертруда й Ліза все життя листувалися, і невтомна мандрівниця, сидячи в наметі посеред пустелі, часто згадувала у своїх листах, як їй бракує отих «балачок перед каміном».

Флоренс розповідала Ґертруді й Морісу про своє знайомство з Чарльзом Діккенсом, донька якого, Кітті Перуджин, була однією з її перших компаньйонок. Діккенс близько товаришував з її батьками, сером Джозефом та леді Оліфф, так само, як і його сучасник Вільям Теккерей. Діккенс часто навідував їх у Парижі. Флоренс пригадувала, як одного разу, коли він мав читати свої твори в британському посольстві на доброчинному вечорі фонду, заснованого її батьком, письменник увійшов у салон і запитав: «А де сидітиме міс Флоренс?» «Флоренс не піде, — твердо відповіла леді Оліфф. — Вона ще замала». «У такому разі, — весело відповів Діккенс, — Я теж не піду». На вечорі Флоренс сиділа в першому ряду й ридала під тужливий опис смерті Пола Домбі. Пізніше Діккенс писав: «Флоренс — неймовірно вразлива слухачка».

Ідеї Флоренс щодо освіти були передовими для її часу. Вона захоплювалася новими прогресивними європейськими теоріями. Уже після того, як її власні діти виросли, у 1911 році Флоренс відвідала Рим, де вивчала роботи педагога-реформатора Марії Монтессорі. Сама вона вважала, що коли є кошти на гувернантку, дівчатам слід отримувати освіту вдома. Саме так вона вчинила зі своїми доньками, Ельзою й Моллі. Пізніше Моллі писала:

«Мати була твердо переконана, що ми маємо отримати лише знання, необхідні для того, щоб стати хорошими дружинами й матерями і брати участь у громадському житті свого соціального кола. Ми маємо бездоганно говорити французькою й німецькою мовами і бути в дружніх, якщо не в любовних стосунках з мовою італійською. Ми повинні вміти грати на фортепіано й трохи співати, гарно танцювати й підтримувати світську бесіду. Більш серйозна освіта в плани моєї матері не входила. Природничі науки, математика, політекономія, грецька мова, латина —