Джордж Мартін - Учта для гайвороння

«Я був слабкий і сповнений гріха. Я заслуговував ще й на гіршу зневагу. Хай тебе краще зневажає Балон Відважний, ніж хвалить та любить Еурон Вороняче Око.» Роки та пережиті з ними негаразди згірчили Балонові норов і вдачу, проте й додали рішучості, не знаної рештою живих людей. «Він народився сином князя, а загинув королем, убитий ревнощами бога,— подумав Аерон, — і тепер на наші острови насувається шторм, що буремнішого вони не відали ніколи.»

Вже давно стемніло, коли жрець нарешті побачив обриси залізних шпичаків на мурах Молоторогу, які намагалися, наче хижі пазурі, схопити з неба півмісяць. Горольдів замок скидався на кремезного і неповороткого велетня, складеного з величезних брил, видобутих зі скелі просто позаду нього. Попід стінами роззявили чорні беззубі роти печери та стародавні копальні.

Залізна брама Молоторогу стояла зачинена і закладена засувами на ніч. Аерон гатив по воротах каменюкою, доки гуркіт не збудив стражника. Юнак, що впустив жерця досередини, був точною подобою Гормонда, на чийому коні Аерон приїхав до замку.

— Ти котрий? — спитав Аерон замість вітання.

— Гран. Батько чекають на вас усередині.

Палати всередині були вогкі, з протягами та чорними тінями. Одна з Горольдових дочок піднесла жерцеві ріг пива, ще одна поворушила млявий вогонь у комині, який давав більше диму, ніж тепла. Сам Горольд Дівер стиха балакав з худорлявим чоловіком у сірій рясі доброго краму. На шиї чоловіка висів ланцюг з ланок різних металів, виказуючи в ньому маестра Цитаделі.

— Де Гормонд? — запитав Горольд, побачивши Аерона.

— Повертається пішки. Відішліть жінок, пане мій. І маестра теж.

Аерон не плекав любові до маестрів — їхні круки були створіннями Буребога, і цілительству маестерському він теж не довіряв після долі, яка спіткала Урі. «Жоден справжній чоловік сам не обере собі долю невільника, і з доброї волі не викує ланцюга, якого надінуть на знак служби йому ж на шию.»

— Гизело, Гвін, ідіть собі, — сухо наказав Дівер. — Ти теж, Гране. Маестер Муренмур залишиться.

— Ні, піде, — наполіг Аерон.

— Тут мої палати, Мокрочубе, і не вам казати мені, кого виганяти, а кого лишати. Маестер залишиться.

«Далекувато від моря живе цей добродій» — сказав собі Аерон.

— Тоді піду я, — повідомив він Дівера, обернувся і ступив крок геть; під потрісканими, мозолястими п’ятами голих чорних ніг шурхнув сухий очерет. Так далеко заїхав — і зовсім даремно.

Аерон майже досяг дверей, коли маестер прочистив горлянку і промовив:

— На Морекамінному Престолі нині сидить Еурон Вороняче Око.

Мокрочуб рвучко обернувся. У палаті ніби похолоднішало. «Вороняче Око швендяє за півсвіту звідси. Балон вигнав його два роки тому і присягнувся скарати на горло, якщо той повернеться.»

— Кажіть, — хрипко мовив жрець.

— Він увійшов до Княж-Пристані наступного дня після смерті короля і завимагав собі замок та корону як найстарший з братів Балона, — відповів Горольд Дівер. — Наразі він розсилає круків, скликає капітанів та князів з кожного острова до Пайку — зігнути коліна і присягнути на вірність йому як королю.

— Ні! — Аерон Мокрочуб не став довго зважувати слова. — Лише побожний чоловік може сидіти на Морекамінному Престолі. А Вороняче Око шанує лише свою безмежну пиху.

— Ви були на Пайку зовсім нещодавно, бачили короля, — мовив Дівер. — Чи не казав Балон чогось про спадкоємність престолу?

«А чого ж не казав.» Тоді вони балакали у Морській башті, слухаючи виття вітру за вікнами і безупинний гуркіт хвиль унизу. Балон розпачливо хитав головою, слухаючи розповідь Аерона про свого останнього живого сина.

— Вовки зробили з нього слабака, чого я і боявся, — казав король. — Молю Бога, щоб його вбили, і він більше не стояв Аші на заваді.

Але ті слова проказувала Балонова сліпота. Він бачив самого себе у своїй рішучій та відчайдушній доньці, вірив, що вона може успадкувати його справу. То була помилка, і Аерон спробував її пояснити.

— Жінка ніколи не правитиме залізним родом, навіть така жінка, як Аша, — наполягав він, але Балон умів лишатися глухим до слів, котрих не хотів чути.

Та перш ніж Аерон устиг відповісти Горольдові Діверу, маестер знову розтулив пельку і забрехав язиком.

— За правом Морекамінний Престол належить Теонові, а якщо принц мертвий — тоді Аші. Таким є закон.

— То закон зелених земель, — презирливо скривився Аерон. — Що нам до нього? Ми народжені залізянами, синами моря, обраними Потоплим Богом. Жінка не може правити над нами, і чоловік-безбожник теж.

— А як щодо Віктаріона? — запитав Горольд Дівер. — Він має під орудою Залізний Флот. Чи висуне Віктаріон себе на короля, Мокрочубе?

— Але ж Еурон найстарший з братів… — почав був маестер.

Аерон змусив його замовкнути одним лише поглядом. І в маленьких рибальських поселеннях, і у великих кам’яних замках погляд Мокрочуба змушував дівчат млосно тремтіти, а дітей — з ревом бігти до матерів. Авжеж не робові з ланцюгом на шиї стане сили його витримати.

— Еурон старший, — мовив жрець, — але Віктаріон побожніший.

— Чи дійде між ними до війни? — запитав маестер.

— Залізний рід не повинен проливати кров одне одного.

— Наша віра, Мокрочубе, каже нам так, — відповів Дівер, — а ваш брат розважив інакше. Савейна Ботлика він утопив лише за те, що той уголос проказав: Морекамінний Престол за правом належить Теонові.

— Якщо його втопили, крові не було пролито, — мовив Аерон.

Маестер та князь перекинулися поглядами.

— Я мушу скоро надіслати на Пайк листа, — повідомив Горольд Дівер. — Охоче послухаю вашої ради, Мокрочубе. Що мені обрати — вірність чи бунт?

Аерон смикнув себе за бороду і замислився. «Я бачив попереду штормове ревище. Ім’я йому було — Еурон Вороняче Око.»

— Наразі раджу обрати мовчання, — відповів він володареві замку. — Мені треба помолитися.

— Та моліться, скільки хочте, — втрутився маестер, — от лишень закону це не змінить. Теон — законний спадкоємець, а за ним — Аша.

— Ану тихо! — заревів Аерон. — Надто довго люди залізного роду слухали вас, маестрів у ланцюгах на шиї, ваше белькотіння про зелені землі та їхні закони. Час нам знову дослухатися до моря. Час нам почути голос Бога.

У димній палаті його власний голос гримів так гучно і владно, що ані Горольд Дівер,