Іен Бенкс - Осина фабрика

— Чорт! — вилаявся про себе.

Але кріль не сховався в нору. Він навіть близько не підбіг до насипу, де були вириті нори. Натомість звір величезними стрибками мчав просто на мене, і здавалося, ніби він тремтів і здригався всім тілом у кожному стрибку. Він нісся на мене, мов куля, — його голова тіпалася, а губи вишкірилися, оголивши довгі жовті різці, найбільші з усіх, які мені коли-небудь доводилося бачити в живих або мертвих кролів. Його очі нагадували згорнутих слимаків. Із кожним стрімким стрибком з його лівої задньої лапи червоною дугою бризкала кров; він уже майже добіг до мене, а я так і сидів, не в змозі відвести від нього погляду.

Часу на перезарядку не лишалось. Коли я почав хоч якось реагувати, часу вже не лишилося ні на що, тож мені довелося діяти інстинктивно. Впустивши рушницю, мої руки потягнулися по рогатку, яку я завжди ношу на поясі, запхавши опору для зап’ястка між ременем і мотузками. Утім я не встигав дотягнутись навіть до сталевих кульок швидкого реагування; півсекунди — і кріль наскочив на мене, намагаючись уп’ястися мені в горлянку.

Я випередив його за допомогою рогатки, перекрутивши чорну трубчасту гуму в повітрі, розвівши руки в сторони, завалившись на спину й дозволивши звіру пролетіти в мене над головою, а тоді відштовхнувся ногами й перекинувся сам, опинившись над кролем, що брикався й боровся, мов росомаха, простягнувшись на піщаному схилі з перетиснутим джгутом горлом. Він вертів головою то в один бік, то в інший, намагаючись ухопити мене різцями за пальці. Я зашипів на нього крізь зуби й натягнув джгут сильніше, згодом — ще сильніше. Кріль виривався й плювався, аж раптом високо та пронизливо запищав — я й не думав, що ці тварини на таке здатні, — і забив лапами по землі. Це мене настільки приголомшило, що я навіть озирнувся, щоб пересвідчитися, чи то часом не був сигнал для армії таких самих доберманів кролячої породи напасти на мене зі спини й роздерти на шматки.

Клята тварюка ніяк не хотіла помирати! Гумовий джгут дедалі сильніше розтягувався, проте не напинався достатньо туго, а я не мав змоги його перехопити, боячись, що звір учепиться мені в пальця або відгризе носа. З цієї ж причини я не наважувався вдарити його головою; я не збирався наближати своє обличчя до його зубів. Притиснути кроля коліном і зламати йому хребта я також не міг, бо й так ледь не сповзав схилом, а на одній нозі на такій поверхні аж ніяк не втриматися. Божевілля якесь! Це ж не Африка! Це ж кріль, а не лев! Що, в біса, відбувається?

Урешті-решт йому все ж удалося мене вкусити; він вивернув шию сильніше, ніж це видавалося мені можливим, і цапнув мене за кісточку вказівного пальця правої руки.

Цього виявилося достатньо. Я закричав і потягнув джгут щосили, увесь затремтів, відкинувся назад і покотився перевертом, ударившись коліном об рушницю, що лежала в піску.

Я опинився в дрібній траві на підніжжі пагорба — лежав на землі й душив кроля з такою силою, що навіть кісточки на пальцях побіліли. Голова звіра метлялася в мене перед обличчям на вузькому чорному трубчастому джгуті, що тепер затягнувся на його шиї вузлом. Я досі тремтів, тож не міг зрозуміти, чи це б’ється в конвульсіях кріль, а чи це я його трушу. Раптом джгут порвався. Кріль ударився об мою лівицю, гума ляснула мене по правому зап’ястку; мої руки розкинуло в протилежні боки, і я впав горілиць.

Я лежав на спині, головою в піску, не зводячи очей із туші кроля, — на його шиї теліпався звивистий уривок чорної гуми, а голова застрягла між опорою для зап’ястка та руків’ям рогатки. Звір не рухався.

Поглянувши на небо, я стиснув руку в кулак і замолотив по землі. Я знову поглянув на кроля, а тоді став на коліна й схилився над ним. Звір був мертвим; голова обвисла, і коли я її підняв, то виявилося, що шия була зламана. На лівій лапі, там, де в неї влучила моя куля, запеклася червона кров. Кріль був здоровенний; завбільшки з кота; найбільший з усіх, яких мені доводилося бачити. Вочевидь, я занадто давно не з’являвся на Угіддях, інакше б мені було відомо про існування цієї тварюки.

Я посмоктав палець, з якого стікала цівка крові. Мою рогатку, мою гордість і радість, Чорного Винищувача, зламав кріль! О так, гадаю, я міг би виписати собі новий джгут або ж попросити старого Кемерона, який торгує в місті залізними виробами, щось для мене підшукати, проте колишнього відчуття не повернути. Щоразу, як я наводитиму рогатку на ціль — байдуже, живу чи ні, — мені згадуватиметься ця мить. Мить, коли Чорному Винищувачу настав кінець.

Я всівся на піску й похапцем оглянув місцевість. Інших кролів досі не було видно. Мене це майже не здивувало. Марнувати час не було коли. Відповідь на таке — лиш одна.

Я підхопився, підняв загрузлу в піску рушницю, зійшов на вершину пагорба, озирнувся, а тоді вирішив ризикнути й лишити все як є. Притиснувши до грудей рушницю, я помчав на Аварійній Швидкості до острова, довірившись своїй удачі й адреналіну, сподіваючись, що не зашпортаюся й не лишуся лежати захеканий у траві з численними переломами стегна. На крутих поворотах я втримував рівновагу за допомогою рушниці; і трава, і ґрунт були сухими, тож ризик виявився меншим, аніж я очікував. Я побіг навпростець, здерся на дюну та спустився з неї в тому місці, де трубопровід, по якому в будинок постачається вода та електроенергія, вистромлюється з піску й перетинає протоку. Перемахнувши через залізні зубці огорожі й приземлившись обома ногами на бетон, я перебіг вузькою поверхнею трубопроводу над водою та зістрибнув на острів.

Діставшись будинку, я одразу ж помчав до свого сараю. Там я залишив рушницю, перевірив Бойовий Ранець і перекинув його собі через плече, швидко зав’язавши ремінь на попереку. Зачинив сарай і підтюпцем добіг до мосту, доки не відновив дихання. Проминувши вузьку браму посередині мосту, я прискорився.

На Кролячих Угіддях за цей час нічогісінько не змінилося — задушений зламаною рогаткою кріль, зритий і розкиданий довкола того місця, де я впав, пісок. Вітер досі гойдав траву і квіти, жодних тварин так і не з’явилося; навіть чайки не встигли попсувати падлину. Я негайно взявся до роботи.

Спершу я дістав з Бойового Ранця двадцятисантиметрову бомбу, виготовлену зі шматка електропроводу. Її