Хтось - Серце водойм, Хтось

Зоревіру відкинуло далі від Сонцедара. Темнетон протягув свою руку, темне аура вискочила з його долоні в напрямку Сонцедара. Брат зміг ухилитися, прикрити Зоревіру, тримаючи в одній руці серце, а іншою відбився своєю силою Затемнення. Я не знаю, яка ця сила на максимумі, але навіть цей удар був вражаючий. Я відчула, як нас трохи відкинула від місця сутички. 

- Ти мабуть забув, хто дав тобі цю силу, хлопче. - насміхнено промовив Темнетон.

- Мені геть це не потрібно! -віповів Сонцедар.

- Завдяки мені, ти хоч щось маєш! А що твій любий батечко? Що він тобі дав? - хмикнув Темнетон.

- Сонцедаре не слухай його! - гукнув Санвірл.

В мене навіть не було уявлення, що сказати.

Раптом Сонцедар стиснув кулак. Сила Затемнення збільшилася, і могла в буть яку мить вибухнути.

- Мені дали можливість це отримати, ати просто мене хотів використати. - сказавши це, брат попрямував в бік Темнетона. Кулак ще не торкнувся його обличчя, а воно вже скривилося від такого вибуху. З-за спини Сонцедара вибігла мати , і накинула на Темнетона Зоряний ланцюг. Ланцюг охопив Темнетона, скрутивши руки і щільно приєднавши до тулуба. Через його священну силу тіло лихобога почало шипіти, як розпечена олія. 

- Щоб вас всіх побрало! - сильно загарчав Темнетон. - Як ви можете залишатися вправними у своїй силі, проводячи стільки часу на цій клятій Землі.

- А ми не такі слабаки, як ти! - випростався батьки. - А тепер, Солодких снів. 

Він у стиснутій ріці тримав сонний пил, що сили впихнувши його в обличчя Темнетона. Це поринуло його у стан сну. ВІн намагався вирватися, але, він не такий сильний, як здавався. 

- Тепер, час тебе знешкодити. Діти, ви допоможете мені? - спитав Санвірл.

- Що ми маємо зробити? - спитала я.

- Ваша соняна сила, як і моя, допоможе зупинити Темнетона. А із серцем я розберусь пізніше. Ви готові?

- Так - так, Капітане! - сказав Сонцедар. Мабуть, він передивився Губку Боба.

- Тоді почнімо.

Ми разом склали руки, створивши трикутник з наших фігур. Поки Санвірл проовляв молитву, ми з братом зосередилися на тілі Темнетона. Не знаю, про що думав брат, але я уявляла, як лихо зникає, і люди, і боги живуть мирно. Завдяки молитві і нашим думкам, сонячне світло з наших рук розщепило тіло Темнетона на крихітні шматки пилу.

Дрімніс зібрав цей пил у мішечок. 

- Я його прочищу, і використаю для віщих сновидінь. 

Тепер лишось повернути серце. Санвірл, як передбачувалося, своїм посохом та молитвою, вивів зелену рідину із серця. Воно знову стало чисте. Санвірл покла серце до грудей Моркерії. Тіло він встиг сховати ще до нашої зустрічі. 

Серце почало пільсувати і вода наповнила кам'яне тіло богині. Вона таки розплющила очі.

- Дякуюю... - перше її слово промовилось втомлено. Їй потрібен час, щоб відновитися.

***

На третій день свята Моркерії сяяло сонце. Думаю, Моркерія так подякувала нам за порятунок, давши місце сонячним променям. Не знаю, що хотів зробити Темнетон, та сподіваюсь, він більше не повернеться. Я поглянула на брата, який розмовляв з батьками. Вони його обійняли. ВІн чудово впорався з цим важким завданням. Батьки покликали мене, і ми разом продовжили святкувати.

Кінець