Хтось - Серце водойм, Хтось

Ввечері ми зустрілися в покоях батьків. 

– Як ми зустрінемось з Санвірлом? – спитала я.

– Я занурю нас в стан сну. А Санвірл сам знайде нас в одному з снів – відповів батько, заступаючи собі в долоню срібно-синій пил. Через свічки, він відблискував блискучими цятками. Спочатку, жертвою пилку стала матір, вдихнувши вона одразу завмерла із заплющеними очима. Батько дивився на мене якусь мить, стривожено тримаючи пил в долоні. В його очах читалося збентеження, напевно, він не був впевнений, що моя присутність там доречна. Вірю йому, він друга людина, яка взяла мене до рук, захищаючи від зла. 

– Де Сонцедар? – спитала я.

– Мабуть із волонтерами - відповів батько та дмухнув на мене пилом. Він не мав запаху, але його крихітні частини лоскотали мені ніс. Це відчуття було коротким, адже перед собою, я побачила той самий безкрайній світ сновидінь. Навколо нас кружляли прозорі бульбашки, всередині яких відбувалися різні події. Це сни людей, Дрімніс може контролювати їх, робити їх віщими. 

Нас вже чекав Санвірл та мати, біля них стояв брат. 

– Що ти тут робиш? – злякано спитав батько. – Ти мав бути з волонтерами.

– Вони всі полягали спати,  а Санвірл взяв мене із собою. 

– Санвірле, дітям обов'язково тут бути? – спитала мати Зоревіра. 

– Ці дітлахи моєї крові, вони можуть стати в нагоді – впевнено відповів Санвірл.

– Ну звісно. – батьківською ревністю відповів батько. 

– Чому ви нас зібрали – спитала я.

Після мого запитання пройшло кілька секунд, тоді сонячний Бог відповів: 

– Я знайшов Моркерію. Її тіло бездушно лежало на хмарі із зоряного пилу. Та її тілу не вистачало важливої частини – Серця.