Хтось - Серце водойм, Хтось

Мене знову окутало світло сонячних променів, заповнене гнівом і розпачем. В моїх думках тільки одне: "Батьки можуть померти". То ось чому Сонцедар тягне до мене свої руки.

– Зупинись... – повторив він знову. Останній раз, коли прокидалась ця сила, я боролася з братом. Я прийняла його руки:

– Брате, я хочу використати свій гнів на благо. Я просто хочу, щоб ти мені допоміг. Не залишив людей, які нас виховують. Моє обличчя було осяяне світлом благословенної сили Санвірла. 

– Тоді не зволікаймо. – відповів мені брати, створивши навколо себе фіолетово-жовту ауру, перетворившись на богоподібного, як я.

– Оу, як мило. Брат і сестра – кепкуючи милоподіюним голосом зголосив мій ангел-охоронець. 

– Замовкни... – надувся брат.

– Що з твоєю аурою? – спитала я, розглядаючи її. – Це щось неймовірне.

– Після нашої боротьби, я зміг оволодіти і вдосконалити разом з батьком силу, назва якої: Затемнення, як сказав Дрімніс. Я він мені пояснив, Я баланс між світлом і темрявою.

– Дуже зухвало і там самолюбно! – все ніяк не залишав свої жарти ангел.

– Та ти можеш хоч на хвилин...

– Сонцедар, це чудово! Можливо ця сила допоможе нам! – зраділа я. – Але як нам дістатися до космосу?

Обоє хлопців оглянулися на мене.