Rada Lia - Мій ніжний звір, Rada Lia

Розділ 6

— Тебе що, відпускають додому? — Орися радісно притиснула слухавку до вуха. — Бабусю, яка я щаслива! Я сьогодні приїду за тобою й відвезу додому.

Вона вимкнула телефон й вже збиралася бігти на роботу, як до кімнати увірвався розгніваний Ярослав:

— Навіщо ти сказала їй що вагітна?! Ти здуріла?!

Орися перелякано кліпнула, а потім спробувала прослизнути повз нього. Однак Ярослав загородив їй вихід і схопив за руку.

— Це що за жарти? В нас навіть нічого не було. З якого це дива ти вагітна? — його очі небезпечно спалахнули. — Та й від кого?

— Та не вагітна я, — вирвала руку Орися, уникаючи його погляду. — Я просто так сказала. Не дивися так на мене. Нічого було так голосно стогнати, що аж у моїй кімнаті було чутно! І взагалі я поспішаю на роботу. А ввечері бабусю буду перевозити з лікарні. Так що вибач, немає часу обговорювати з тобою ці дурниці.

— А що з бабусею? — зацікавився чоловік.

— Їй краще. Але після минулого серцевого нападу я не знаю, як зможу залишити її на ніч саму у квартирі.

Чоловік задумався. Скориставшись цим, дівчина проскочила у двері й вибігла на подвір'я, де стала очікувати на таксі.

Ярослав залишився стояти сам, втупившись пустим поглядом у вікно. А потім розсміявся. 

— А вона веселіша, ніж я думав, — пробурмотів собі під носа, згадавши, як Оксана вичитувала його за те, що він зраджує вагітну дружину.

 

— Він попросив тебе жити з нами? — не повірила своїм вухам Орися.

Наступного дня, коли дівчина була на роботі, бабуся подзвонила їй та попросила приїхати ввечері, щоб допомогти зібратися. Тож зараз ошелешена білявка дивилася, як Соломія Дмитрівна збирала сумки й розповідала про сьогоднішню розмову з Ярославом.

— Так, сказав, що йому й тобі спокійніше буде, якщо я житиму з вами під одним дахом. Скажи, я ж вам не заважатиму? — вона повернулась до Орисі й поглянула тривожними очима. 

— Що ти, — відповіла дівчина й прикусила губу. 

Вона не розповіла бабусі, що цей шлюб фіктивний. Та б ніколи такого не дозволила. Соломія Дмитрівна тридцять років прожила з чоловіком до того, як стати вдовою й стільки ж вже жила сама. Знайти собі іншого чоловіка — таке ніколи не спадало їй на думку. 

— Шлюби укладаються на небесах, — часто повторювала вона Орисі. Бабуся вірила у справжнє кохання й мріяла про це для своєї онуки.

 

— Це ваша кімната, Соломіє Дмитрівно, — Ярослав першим увійшов й увімкнув світло. 

За ним поспішала радісна бабуся Орисі. Вона по-дитячому вертіла головою в усі сторони, задивляючись на високі стелі й вишукані люстри. Останньою йшла Орися. Вона все ще не вірила, що Ярослав запросив її бабусю. Дівчина витріщалася на нього як баран на нові ворота, очікуючи підлого підступу.

Цього разу сталося те, чого раніше ніколи не було. Ярослав, Орися й Соломія Дмитрівна обідали втрьох у вітальні. “Тепер це доведеться терпіти кожного дня, — подумала дівчина, не розуміючи, як чоловік на це погодився. — Треба буде вдавати перед бабусею, що ми — щаслива сім'я”.

Тим часом Соломія Дмитрівна скуштувала запечену в духовці картоплю з чорносливом, яку принесла Лідія. Вона ледь помітно скривилася й повернула голову до господаря будинку, поправляючи своє сиве волосся.

— Ярославе, а чим ви займаєтеся? — запитала вона. — А то Орися завжди відмовчується, коли я цікавлюся. Наче це щось страшне та незаконне, — бабуся розсміялася. Вона різко втупила серйозний огляд у чоловіка, — Ні, справді. Ви ж не грабуєте банки й не вбиваєте людей?

— Хіба лише дуже поганих, — Ярослав посміхнувся, а Орися закотила очі. — Я створюю програмне забезпечення для інших компаній, яке допомагає їм працювати ефективніше й приносити більше грошей.

— Програмне забезпечення це… — почала пояснювати Орися.

— Стоп-стоп-стоп, — зупинила її Соломія Дмитрівна. — Твоя бабця не такий древній динозавр, як ти думаєш. Все я зрозуміла.

Орися розсміялася. Бабуся навіть ютуб не могла увімкнути самостійно, не те що розуміти, що таке програмне забезпечення. 

На мить Соломія Дмитрівна замислилася. Їй на очі трапилася коротка спідниця Лідії, що принесла узвар. Коли робітниця потягнулася, щоб поставити графин на середину столу, спідниця підскочила ще вище, ледь прикриваючи стегна. Бабуся зсунула брови й відвернулась.

— То ви багатий бізнесмен? Вибачте, що ставлю такі запитання, але онука в мене тільки одна, а з лікарні я вас не могла спитати.

— Ну як багатий, — протягнув Ярослав. — Взагалі не дуже. Я раніше на батька працював, а як одружився, то свою компанію створив.

— Правильно, — схвально кивнула Соломія Дмитрівна. — Краще ні від кого не залежати. Ви тепер з Орисею одна зграя й маєте йти своїм шляхом.

Орися і Ярослав переглянулися.

 

— Всім він чоловік хороший, — говорила бабуся після обіду Орисі, коли вони повернулися до кімнати. — Однак мені геть не сподобалась та руда фурія, що вертіла дупою коло нього.

— Бабусю…

— Не бабусяй мені! Я знаю життя. А ти ще дурненька та наївна. Ех, добре, розберемося, — і Соломія Дмитрівня вийшла з кімнати.

“Цікаво, — подумала Орися, коли залишилася сама. — Чому Ярослав звільнився і відкрив свою компанію? Я думала, він хотів перемогти Павла й того одружився зі мною. А виходить, що тут щось інше”.

 

Наступного ранку сніданок готувала Соломія Дмитрівна.

— А де Лідія? — здивувався Ярослав, наминаючи сирники. — Не те щоб я був проти, сніданок чудовий, — й він поставив палець вверх, на що бабуся почервоніла від задоволення. — Але все ж де наша хатня робітниця?

— Вона не здужає. Живіт болить, здається. — Соломія Дмитрівна відвела хитрий погляд. 

Орися це помітила. Однак розбиратися не було часу, бо вона поспішала на роботу.

Проте ввечері ситуація повторилася. Бабуся зробила голубці, насмажила котлети й приготувала борщ. У Лідії все ще болів живіт. Коли й на наступний ранок хатня робітниця не з'явилася на кухні, Ярослав сам пішов перевірити, що з нею сталося. Соломія Дмитрівна не збрехала. У жінки було сильне отруєння, що супроводжувалося діареєю та блюванням. Бліда й спітніла, вона лежала в ліжку, майже до носа накрившись ковдрою.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍