Становлення Слави - Злиття Світів. Акт 1. Код Гравця., Становлення Слави

Глава 6: Флірт, гоблін і руда, що блимає фіолетовим

Локація: Передмістя Емфренда — локація «Залишки шахти Вертан» 
Час: 21:50 

Після вечері трійця вийшла з таверни і попрямувала до околись міста. Розмовляючи  
про NPC, Фредріх знову щось сказав Кіяні мигнувши один оком, а Кіяна знову почервонівши вдарила його. І коли вони дійшли до локації шахти Вертан Фредріх побачив одну дівчину і сказав: 

— Вона класна, — пробурмотів Фредріх, коли Тірас і Кіяна йшли по заду. — І я не про Кіяну. 

— Про кого тоді? — нахилилась роздратовано Кіяна. 

— Ось вона! — Фредріх кивнув у бік високої дівчини з білим плащем і блискучим  
жезлом, що наближалася. 

— Ого... — тільки й сказав Тірас. 

Полін. Маг 30+ рівня. Ходили чутки, що вона проходила квести ще на виході ReoL. Її  
нік був серед топ-гравців, а її інвентар — легенда на форумах. 

— Ти — Тірас? — запитала вона, не озираючись на Фредріха. 

— Можливо, — відповів той, трохи зніяковіло. 

— Я бачила тебе у бою у сухому вітру. Твоя маска X8 цікава. Не думав продавати? 

— Ні. Це... особиста річ. — Рукою прикривав маску. 

— Добре. Це я поважаю. Може, пройдемось разом один квест? 

— А я? — вигукнув Фредріх. 

— А ти можеш іти з тим гобліном, що просив «врятувати його маму». Квест здається глючним, але тобі підходить. 

— Дякую, — буркнув Фредріх і пішов до найближчого зеленошкірого NPC, що стрибав на місці й волав: 

— Мамка! Мамка у печі! 

Кіяна пішла на квест з літаючим гобліном який постійно кричав. 

— Якщо не послухаєш мене, то я пущу стрілу прямо у 5 точку твою! 

Тим часом Полін і Тірас попрямували до старої шахти. На вході — тиша. В середині — фіолетове світіння.

 

— Що це? — запитав він. 

— Не знаю. Але дуже рідкісний ресурс. Але він ще не повинен бути в цій зоні. — Кивнула головою. 

— Тобто? 

— Чула, що мали додати нову руду фіолетову, як донатну у наступному оновленні. Це або витік, або… 

Вона замовкла. 

— Або баг, — сказав Тірас. 

— Баг, який блимає... красиво. — тихо сказала. 

Поки вони збирали невідому руду, з-під землі виліз монстр. Величезна змія, з очима  
як лампочки. 

— Вона багнута, — сказала Полін. — Немає імені. Вона навіть не реагує на нас. 

— А як реагує на удар? 

Тірас побіг уперед, активував Синхронізацію, наніс удар— і... змія розлетілась на  
пікселі, навіть не зреагувавши. 
Система повідомила: 

«Підвищення рівня. 8 рівень.» 

— Це було… розчаровуючи. Але красиво, — здивовано подивилась Полін. 

Вони вийшли з шахти й сіли на лавку біля озера. 

— Ти дивний, — сказала вона діставши віртуальну чашу. 

— Це прозвучало, погано. — сказав Тірас поставивши руки за голову.

 

— Можливо. Але мені цікаво. Твоє мовчання говорить більше, ніж балакучість твого друга. 
Невелика пауза: 

— Скажу правду, я за тобою слідкувала. 

Тірас розширив зіниці і сказав: 

— Слідкувала? — подивившись і відклонився від Полін. 

— Як ти б’єшся, твої розмови з друзями. — сказала з посмішкою Полін. — Просто ти цікава людина.

  
— Цікава людина? — Тірас скрививши обличчя.

 
— Для мене так, а що хочеш я змінила думку? — Відповіла Полін з чашки. 

— Твоє діло...  

Вона поклала руку йому на плече. 

— Може, завтра разом ще один рейд? 

— Подивимось.  

Вдалині чувся крик: 

— ХТО ЗАПИХНУВ МАМУ В ПІЧ?!! 

— І це, здається, був твій друг, — сказала Полін і усміхнулась. — Я люблю цю гру за ці моменти. 

— Ну тут з тобою згоджуюсь, бо є кумедні моменти. 

Після розмови Полін лишилася ще на кілька хвилин, мовчки сидячи біля Тіраса. Її  
пальці ковзали по краю віртуальної чашки, але думки — ніби зависли між шарами  
реальності.

 

— Добре, що ми тут... навіть якщо все це — гра, — тихо сказала вона. 

— Ти вважаєш, що я ШІ? 

— Ні, просто гра, це ще один світ у якому я можу тут розмовляти з таким як ти. 

— Казала я дивний, але кажеш дивні речі. Біполярна. 

— Ти просто не розумієш натяків, ось і все. 

— Згоден я нічого не зрозумів. 

— Ех... 

Вона підвелась: 

— Добре я піду далі, може колись ще один квест пройдемо. — уперлась руками об пояс. 

— Ну добре. 

Коли вона пішла, він довго сидів на місці, дивлячись у порожнечу цифрового неба. 

— Пора повертатись до квестів... поки гра знову не вирішив померти. 

Як тільки він увійшов до зони квесту, з вікна другого поверху випав NPC Магістр,  
який сказав:

— Доброї ночі пане... 

— І знову понеслась, — зітхнув Тірас йдучи. — Дякую, ReoL за те, що ти не ідеальна. 

Кінець Глави 6. 

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍