Гай Свєтоній Транквілл - Життєписи дванадцяти цезарів

найзнатнішими людьми з провінцій. Він був надзвичайно вимогливий та строгий щодо дисципліни у себе вдома — як щодо дрібниць, так і щодо поважних справ: закував у кайдани свого пекаря за те, що він подавав один сорт хліба йому, а інший гостям; призначив найвище покарання своєму улюбленому вільновідпущенику за перелюб, вчинений з дружиною римського вершника, хоча ніхто й не звинувачував того.

49. Окрім перебування у Нікомеда, більше ніщо не підірвало загальної думки про його цноту, і це для нього було великою і постійною ганьбою, відкритою для загального несхвалення. Я не говоритиму про відомі віршики Кальва Лицінія:

                      …усе, чим в бітинців,

Ласий до хлопців, колись Цезаря друг володів.

2. Не згадуватиму про напади Долабелли та Куріона Старшого, в яких Долабелла називає його “конкурентом цариці” та “нижньою підстилкою царської лектики”, а Куріон “кублом Нікомеда” і “борделем Бітинії”. Також пропускаю едикти Бібула, в яких він оголошує свого колегу царицею Бітинії, і говорить, що той спочатку бажав самого царя, а згодом і царства. Також Марк Брут говорить, що десь у той же час Октавій, оскільки страждав розумовою слабкістю і тому був непередбачуваний, на великому зібранні проголосив Помпея царем, а Цезаря — царицею. Але Гай Меммій стверджує, що Цезар прислуговував виночерпієм при Нікомеді на великому бенкеті разом з іншими розпусниками, і що було там багато купців з самого Рима, і навіть подає їх імена. 3. А невдоволений Цицерон писав у деяких листах, що прислужники заводили Цезаря в царські палати, і лежав він на позолоченому ложі, зодягнений у пурпуровий одяг, і що цвіт юності цього нащадка Венери було знищено у Бітинії; і коли Цезар якось захищав у сенаті справу Нісси, доньки Нікомеда, згадуючи всі благодіяння, що зробив йому цар, то Цицерон вигукнув: “Перестань, благаю тебе, адже усім відомо, що він дав тобі, а що ти дав йому”. 4. А відтак, під час галльського тріумфу, поміж іншими піснями, які жартома співали його воїни, що йшли за колісницею, співали й ось такої, найвульгарнішої:

Покорив наш Цезар галлів, Нікомед же — Цезаря;

Ось наш Цезар тріумфує — той, хто галлів покорив,

Нікомед — не тріумфує, покоритель Цезаря.

50. Існує загальна думка, що Цезар був нестриманий та розтратливий у своїх похотях: часто зваблював також знатних жінок, і серед них — Постумію, дружину Сервія Сульпіція, Лолію, дружину Авла Габіна, Тертулію, дружину Марка Красса, Муцію, дружину Гнея Помпея. Адже відомо, що Помпеєві дорікали син та батько Куріони, а також і багато інших за те, що через прагнення влади він одружився з донькою того чоловіка, через якого вигнав дружину, що народила йому трьох дітей, і якого часто, стогнучи, називав Егістом[77]. 2. Однак понад усіх Цезар любив Сервілію, матір Марка Брута, якій ще за свого першого консулату купив самоцвіт за шість мільйонів сестерціїв, а в часі громадянської війни, окрім усіх інших дарів, продав із торгу величезний маєток за надзвичайно низькою ціну. А коли деякі, дивуючись низькій ціні, перепитували Цезаря, то він віджартовувався: “Чи буває краща угода, як отримати третину після продажу?”: адже вважалося, що Сервілія звела з Цезарем свою доньку, Терцію.

51. Також не погордував і провінційними жінками, що видно хоча би із дистиху, який воїни виспівували під час галльського тріумфу[78]:

Гей жінок, мужі, пильнуйте: з нами лисий звабник йде:

Що у Римі взяв — на блуд те витратив у Галлії

52. Кохав також і цариць, і серед них — Евною Мавру, дружину Богуда, і подарував їй та її чоловікові великі маєтки, як описує Назон. Проте найбільше Цезар любив Клеопатру, з якою часто бенкетував до світанку, і на її кораблі-таламезі[79] проплив би аж до Ефіопії через цілий Єгипет, якщо б його військо не відмовилося слідувати за ним. Приймав її також у самому Римі, вшановуючи великими почестями, та відпустив із численними подарунками, і навіть дозволив назвати новонародженого сина своїм іменем. 2. За описами багатьох грецьких авторів, малий був подібний до Цезаря як зовнішністю, так і звичками. Марк Антоній засвідчив перед сенатом, що той визнав хлопця за свого сина, і що це знають Гай Марцій, Гай Оппій та інші друзі Цезаря. Однак Гай Оппій, наче задля захисту та опротестування цієї справи, видав цілу книгу про те, що не є сином Цезаря той, кого Клеопатра вважала за такого. 3. Гельвій Цінна, народний трибун, часто зізнавався, що мав написаний та підготований закон, який Цезар наказав провести у час його відсутності, що дозволяв йому задля породження нащадків брати жінок, скільки він забажає і яких забажає. А щоб у когось не виникало жодного сумніву щодо чуток про його неславну поведінку та перелюбство, то скажу, що Курій Старший у якійсь промові назвав його “чоловіком усіх жінок та жінкою усіх чоловіків”.

53. До вина Цезар не був пристрасний, чого не заперечують навіть вороги. Марк Катон говорить, що тільки Цезар приступив до перевороту в республіці тверезий. Гай Оппій описує, що також стосовно їжі був зовсім невибагливим, адже навіть тоді, коли господар подав стару оливу замість нової, Цезар спожив її навіть більше, щоб не дорікнути господареві за неохайність чи сільські звички, тоді коли всі інші не брали її.

54. Зрештою, Цезар ніколи не демонстрував особливої чесності ані у військових, ані у мирських справах. Як засвідчують деякі очевидці у своїх споминах, під час консульства в Іспанії Цезар випрошував гроші у союзників для погашення своїх боргів, а також повністю розграбував кілька лузитанських міст, хоча ті й не відмовлялися від передбачених домовленостей і навіть відкрили перед ним ворота. 2. У Галлії грабував повні пожертв святині та храми богів, а міста руйнував частіше через здобич, аніж через будь-яке правопорушення. Тож і сталося так, що нагарбав багато золота, і продавав його по три тисячі сестерціїв за фунт[80] по всій Італії та провінціях. У час першого консульства викрав з Капітолію три тисячі фунтів золота, підмінивши його такою ж вагою позолоченої міді. Союзництво та царство надавав за хабарі, і з одного Птолемея стягнув приблизно шість тисяч талантів за себе та за Помпея. Згодом лише відкритий грабунок та святотатство дали йому змогу покрити витрати громадянських воєн, тріумфів та видовищ.

55. Його красномовство та військове мистецтво або дорівнювало славі найдосвідченіших, або ж навіть перевершувало її. Після звинувачування Долабелли Цезаря одноголосно зарахували