Сергій Гальченко - Таємниці морів, Сергій Гальченко

- Я дуже сподіваюся, що ставши моєю дружиною, вона приборкає свій норов.

- Заведіть собі краще служницю, якщо бажаєте, щоб вас у всьому слухалися, - відповіла йому Габріела.

- Дівчінко, ви ще так юні і багато чого не розумієте, - знову почала дена Кларіссе, але її кавалер перевів тему розмови.

- Ви, дон Густаво не так давно цікавилися у мене з приводу корсарською шхуни «Помста»?

 Габріелла завмерла від подиву і страху. Якесь незрозуміле почуття скувало дівчину, не даючи промовити і слова.

- Так, я говорив з вами про це корабель.

- Я вчора розмовляв з адміралом Домінгешем, пам'ятайте, я розповідав, як ходив з ним до Індії. Хоча, він тоді був ще капітаном.

- Мав честь бути знайомим з ним.

- Правда, він був дуже здивований вашій увазі до цього корсару.

- І все ж, щось сказав про нього?

- Він не так давно розмовляв з капітаном парусника «Подорожній» Жозе Авейтешем. Він повідав, що його корабель потрапив в жахливий шторм, і ледь добрався в порт. «Помста» була в кількох милях від його корабля під час шторму. Він запевняє, що вона пішла на дно. «Подорожній» який сам ледь не пішов під воду, спробував забрати когось із моряків, що вижили. Але нікого врятувати не вдалося.

Габріелла скрикнула і закрила обличчя руками.

- Звідки впевненість в цьому?

- Моряки з його судна підтверджують це.

- Що з тобою люба? - здивовано запитала мадам Кларисса, побачивши сльози Габріелли.

- Я ж казав вам, це дуже тендітна дитина,  вона переймається, дізнаючись такі новини, - відповів дон Густаво.

Габріелла вибачилася і в сльозах побігла до себе в кімнату. Через кілька хвилин батько піднявся до неї, і міцно обняв.

- Тату, це ж не той корабель, це ж не він, - схлипуючи, промовила вона.

- Може і не він, але тобі тепер не про нього потрібно думати. Я ж казав тобі, що вийшовши заміж за Андреаша, ти врятуєш нашу сім'ю від розорення. Доню, ми стільки разів про це говорили. Не примушуй мене повертатися до цієї теми.

Від сліз і болю Габріела вже не могла говорити. Адже ще вранці вона була впевнена, що стримає слово, дане Фернандо. Але тепер було невідомо, чи живий він. Вона намагалася переконати себе, що це помилка, і що скоро його корабель зайде в порт. Розбагатілий Фернандо забере її з дому, і вони будуть разом. Але думки одна чорніше інший приходили їй в голову. До цього вона не раз ловила себе, на те, що сумнівається, чи любить вона його. Та й її подруги, за якими доглядали багаті кавалери з її кола, зовсім не розуміли її любові до бідному морякові.

Минали дні, і дівчина все більше переконувала себе, що Фернандо більше не повернеться, та й фінансове становище батька, ставало, за його словами, все гіршими.

Гуляючи по маєтку дона Андреаша, одному з найбільш пишних в Лісабоні, вона милувалася дорогим оздобленням кімнат і залу. Господар будинку намагався бути з нею більш чемним, ніж раніше. Хоча вона і відчувала його вдавання, але дозволяла доглядати за собою. В голові у неї звучав голос батька, який говорив, що з Фернандо такого багатства їй не бачити, і що потрібно рятувати їх сім'ю, лунали глузливі голоси подружок

«І навіщо тобі цей морячок! Пограй з ним і знайди собі багатого ... З ним будеш голодувати, а з Андреашем завжди сита »тощо. Так вона скоро стала дружиною багатія, але ночами, згадувала свого Фернандо, з її очей текли сльози. Та й дон Андреаш отримавши її в дружини, перестав бути з нею чемним. Проте батько і всі її знайомі були задоволені