Вікторія Хорошилова - Безстрашність, Вікторія Хорошилова

— Дякую, — попила і повернула склянку, — я не буду додивлятися.

— Звичайно, цей фільм не для людей зі слабкими нервами.

Так, не думала що мене можна назвати слабкодухою, особливо після того як я пожила на тій планеті. Розвернулася і пішла до бібліотеки. А до адміністратора підійшла одна з працівниць залу запитала:

— Не захотіла фільм дивитися?

— Так, слабкодуха, їй мабуть страшно стало від виду урси. Хоча то всього лише муляж. М-да, у реальному житті вона б одразу загинула.

Через кілька годин у бібліотеці до мене підсіли Рональд і Альфред. Я була приємно здивована, побачивши їх.

— Привіт, у вас перерва?

— Можна і так сказати. Роботи просто поки що немає, от ми й гуляємо кораблем. Хоча це називається патрулюємо, — сказав Рональд.

— А це типу наша територія, поверх розваг. Були здивовані, побачивши тебе тут, — сказав Альфред. — Чому ти не з королевою?

— Вона нас із Ларисою відпустила, якщо що зателефонує.

— А в кінозалі знову нудота? — запитав Рональд

— Не знаю щодо "знову", але фільм про ту планету. Початок був гарний, поки до місцевих жителів не дійшли, — сказала я з легкою посмішкою.

Хлопці виявилися приємними співрозмовниками і з ними було дуже приємно спілкуватися. Я навіть походила з ними, поки в них обхід поверху. Потім зателефонувала королева, попросила підійти. А хлопці запросили мене ще погуляти після їхньої зміни, із задоволенням погодилася.

— Мабуть, добре погуляла, — сказала королева посміхнувшись, — допоможеш мені з убранням. Потрібно щоб було ділове, але при цьому жіночне. У мене є кілька варіантів, який? — запитала вона, показуючи на сукні у себе на ліжку.

— Жоден із них.

Вона тільки посміхнулася і показала жестом на гардеробну. Я тільки зараз оцінила розміри її гардеробної, вона була трохи меншою за мою кімнату. Ух, круто, це майже те ж саме, що жити в шафі, зазначила я, порівнюючи гардеробну зі своєю кімнатою. Вибрала для королеви коричневу сукню класичного крою з коротким рукавом і піджак. Вона посміхнулася і сказала:

— Я вже й забула, що воно є. Зараз тоді його і одягну. Знайдеш до нього такого ж кольору туфлі та клатч.

— Добре.

Знову зайшла в гардеробну. Чудово коли в жінки багато одягу і до кожного вбрання є взуття та сумочка.

— Ізо, допоможеш?

Вийшла з туфлями і маленькою сумочкою. Туфлі поставила на підлогу, а сумочку поклала на ліжко. Застебнула блискавку в сукні й допомогла вдягнути піджак.

"А вона швидко переодягається", — зазначила для себе.

— Дякую, люба. Ти мені стала як донька, — сказала королева, я тільки злегка посміхнулася. — Як думаєш, зачіску залишити чи поміняти?

— Можна і цю залишити, тільки тут пасмо вибилося. Я поправлю?

— Так, звісно. Де ти гуляла?

— На п'ятому рівні. Спочатку в кіно зайшла, але фільм мені не сподобався, потім у бібліотеку. Потім спілкувалася з братами Рональдом і Альфредом, вони за мною на планету прилітали. З ними було приємно спілкуватися, вони якраз чергували на цьому рівні.

— Хто з них тобі подобається?

Я знизала плечима і закінчила поправляти зачіску.

— Гаразд, потім визначишся. Можеш бути вільна, я піду у справах у конферанс зал. Тебе брати з собою не буду, нудні переговори не для тебе, малятко.

Я тільки злегка посміхнулася і вийшла разом з королевою Мартіною з її покоїв.

Наступні пару тижнів були спокійними, спілкування і допомога королеві, а після роботи гуляла з братами. Як це не дивно, але вони обидва мені подобалися, і я поки що не могла визначити, хто більше. Але й гуляли ми просто як друзі. Приємно, що в мене з'явилися друзі. З Ларисою ми якщо й гуляли, то тільки в їдальню. Нам вистачало товариства одне одного і спілкування, поки ми були при королеві

Я змогла відчути, що починаю внутрішньо розслаблятися тут, на кораблі, і та напруга, що була на тій планеті, почала зникати. Місяць на планеті був складним, потрібно було весь час бути напоготові й бути дуже уважною, це вимотувало. Навіть не фізично, а внутрішні сили Душі. Не знаю, на скільки б мене вистачило. Хоча іноді мені здавалося, що можу пристосуватися.

Одного разу гуляючи з Роні та Альфредом, я побачила одного з товаришів по службі хлопців і завмерла. Він був дуже схожий на одного з пасажирів корабля, що приземлився на тій дикій планеті.

— Ізі, що сталося? — запитав Роні. — Кого ти побачила?

— А хто він? — тихо запитую і киваю в бік високого міцного хлопця.

— Генрі, працює з нами. А що не так?

— Ні, нічого, просто здався дуже схожим на одного хлопця, що був на тій планеті.

— Там був його молодший брат, — сказав Альфред.

Генрі підійшов, мабуть почув, що говоримо про нього. Він сказав:

— Чув, ви згадали мого брата-шибеника. Адже це ти була на тій планеті, єдина з тих, хто вижив, — у його голосі чувся сарказм і якась жалість. Напевно шкодує, що тут я, а не його брат. — Скажи, як загинув мій брат, точніше через скільки після вимушеної посадки?