Світлана Прокопенко - За лаштунками оплесків, Світлана Прокопенко

Репетиції під наглядом, де музика сплітає долі

Минув час, і Софія, успішно склавши перші іспити в консерваторії, отримала можливість брати участь у повноцінній оперній постановці на великій сцені столичного театру. Їй довірили невелику, але помітну роль другої planu у новій інтерпретації відомої класичної опери. Ця подія стала для неї справжнім тріумфом, першим кроком до омріяної великої сцени. Хвилювання перед першою репетицією було неймовірним. Софія відчувала одночасно радість, гордість та легкий страх перед невідомим.

Репетиції проходили під пильним керівництвом самого Данила Волинського. Його постать, завжди елегантна та зосереджена, викликала у Софії трепет і захоплення. Маестро володів особливою харизмою, його жести були точними та виразними, а кожне його слово мало вагу. Він умів надихати артистів, витягуючи з них найглибші емоції та допомагаючи розкрити потенціал їхніх голосів.

Перші репетиції для Софії були справжнім випробуванням. Величезна сцена здавалася їй безмежною, світло софітів – засліплюючим, а присутність досвідчених солістів – дещо лякаючою. Проте, підтримка пана Івана Петровича, який також брав участь у підготовці вистави як концертмейстер, додавала їй впевненості. Він завжди знаходив для неї підбадьорливе слово та мудру пораду.

"Не хвилюйтеся так, Софієчко," – казав він їй перед однією з репетицій, помічаючи її знервованість. – "Пам'ятайте, ви тут не випадково. У вас є талант, і ви повинні його показати."

"Але маестро Волинський такий вимогливий," – тихо відповідала Софія, поправляючи складки своєї костюмованої сукні. – "Я боюся зробити помилку."

"Всі роблять помилки, Софіє. Головне – вчитися на них і не повторювати. Маестро хоче лише одного – щоб ви розкрили свій потенціал повністю. Він бачить у вас те, чого, можливо, ви самі ще не усвідомлюєте."

Під час репетицій Данило Волинський був уважний до кожного артиста, але його погляд часто зупинявся на Софії. Він помічав її старанність, її прагнення досконалості та ту особливу емоційність, яку вона вкладала у свій спів. Іноді він робив їй зауваження, але його критика завжди була конструктивною та спрямованою на те, щоб допомогти їй зрости як співачці.

"Софіє, у цьому фрагменті вам потрібно більше ліризму," – говорив він одного разу, зупиняючи оркестр. Його голос, зазвичай строгий, цього разу звучав м'якше. – "Відчуйте тугу героїні, її безмежну надію. Ваш голос має линути, як вечірня пісня над тихим озером."

Софія уважно слухала кожне його слово, намагаючись вловити найтонші нюанси його вимог. Вона відчувала, як під його керівництвом її голос набуває нових барв, стає більш глибоким та виразним. Між ними виникав невидимий зв'язок, сплетений з музики та спільного прагнення до досконалості.

Проте, не всі в театрі були раді успіхам молодої співачки. Агнеса Левицька, яка також виконувала одну з головних ролей у цій постановці, продовжувала ставитися до Софії з холодною неприязню. Її погляд, коли вона випадково зустрічався з поглядом Софії, був сповнений ледь прихованої заздрості та роздратування.

Одного разу, під час перерви на репетиції, Софія почула уривок розмови між Агнесою та однією з костюмерок.

"Хто ця дівчина, що постійно крутиться біля маестро?" – запитала Левицька своїм владним голосом.

"Це студентка консерваторії, пані Левицька. Її залучили до хору, а потім дали невелику роль."

"Занадто багато уваги для хористки, чи не здається?" – з неприхованою іронією промовила примадонна. – "Маестро, схоже, має нову фаворитку."

Софія відчула, як її обличчя спалахнуло від сорому та образи. Ці слова, хоч і не були адресовані безпосередньо їй, боляче її зачепили. Вона розуміла, що Агнеса Левицька бачить у ній потенційну загрозу і не збирається полегшувати їй шлях до успіху.

Після цього інциденту Софія намагалася триматися якомога далі від примадонни, уникаючи випадкових зустрічей та розмов. Проте, під час репетицій їм все одно доводилося перетинатися на сцені, і кожен погляд Агнеси Левицької Софія відчувала на собі, як холодний дотик.

Незважаючи на цю неприязнь, Софія продовжувала наполегливо працювати, повністю віддаючись музиці. Вона відчувала, що саме спів є її справжнім покликанням, її єдиною зброєю у цьому складному світі. І під керівництвом Данила Волинського її талант розквітав з кожним днем.

Маестро, здавалося, бачив у Софії не лише здібну студентку, але й великий потенціал. Він приділяв їй особливу увагу під час репетицій, пояснюючи тонкощі виконання, допомагаючи знайти правильну інтонацію та емоційне забарвлення. Їхня спільна робота над музикою поступово зближувала їх. Вони могли годинами обговорювати складні музичні фрагменти, шукаючи найкраще звучання, найкращий спосіб передати задум композитора.

Іноді, під час таких розмов, Софія ловила на собі уважний, майже зацікавлений погляд маестро. В його очах вона бачила не лише суворого наставника, але й чоловіка, у якого, здавалося, пробуджувалися якісь невідомі їй емоції. Ці миттєві погляди викликали у Софії хвилювання, змішане з незрозумілим трепетом.

Одним вечором, після особливо напруженої репетиції, коли більшість артистів вже розійшлися, Данило Волинський затримав Софію.

"Софіє," – звернувся він до неї, його голос звучав тихіше, ніж зазвичай. – "У вас є рідкісний дар. Не розгубіть його. Працюйте, вдосконалюйтеся, не звертайте уваги на дрібні неприємності."

"Я намагаюся, маестро," – відповіла Софія, відчуваючи, як її серце починає битися частіше.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍