Марі-Анна Харт - Драена: Спадщина зграї, Марі-Анна Харт

Шлях до влади

Ділан вийшов із кабінету, його роздирали суперечливі почуття – гнів і полегшення. Весь цей час він вагався, не був певен, чи зможе взяти на себе відповідальність за стаю. Він сумнівався, чи має право на це, чи достатньо сильний, щоб стати лідером.

Але зараз усе змінилося. Він зробив вибір. І тепер не відступить.

Він боротиметься за свою стаю. За Кейт. За їхню ще ненароджену дитину.

Єдине, що не давало йому спокою, – чи прийме стая Кейт і їхнє дитя? Ця думка боляче дряпала розум, та Ділан змусив себе відкинути її. Спершу треба знайти Кейт. І він не зупиниться, поки не зробить цього.

Для початку потрібно було повернутися додому – змити з себе напругу дня, освіжитися, переодягнутися. А вже потім вирішувати, що робити з цими думками.

Ділан мовчки сів у машину, стиснув кермо і завів двигун. Його рішення вже було прийняте. Але перш ніж діяти, йому потрібно було хоча б на мить повернути відчуття контролю.

Він натиснув на газ і поїхав додому.

Зайшовши до будинку, Ділан одразу зустрівся поглядом із Ен. Вона стояла в коридорі, її очі світилися тривогою, а на обличчі можна було прочитати хвилювання.

— Ділане… — її голос був тихим, але сповненим запитань.

Він зупинився, не відводячи погляду. У цю мить він усвідомив, що розмова неминуча.

— Я кинув виклик дядькові, — голос Ділана прозвучав твердо, без жодної тіні сумніву. — Я хочу очолити стаю.

Ен різко вдихнула, її очі розширилися. Вона ніби чекала цього, але почути ці слова вголос було зовсім іншим.

— Ти впевнений? — запитала вона, уважно вдивляючись у його обличчя.

Ділан стиснув щелепи. Вперше в житті він був упевнений у своєму виборі.

— Так. Я зроблю це.

Ен мовчала лише мить, а потім глибоко вдихнула. В її очах з’явилася рішучість.

— Я тебе підтримаю, — сказала вона впевнено.

Ділан уважно подивився на неї, ніби перевіряючи, чи вона справді це має на увазі. Він знав, що її підтримка може означати багато, але й поставити її під загрозу.

— Дякую, Ен, — тихо відповів він.

Він не був сам. І це додавало йому сил.

Ділан стиснув кулаки, в його очах спалахнув гнів, змішаний із болем.

— Перед тим як вирішити питання з дядьком, я маю знайти Кейт, — його голос був низьким і холодним. — Вона приховала від мене, що вагітна, а потім просто втекла.

Ен напружилася, але нічого не сказала, лише уважно стежила за ним.

— Я дав їй вибір, — Ділан гірко посміхнувся. — Стати моєю дружиною, бути поруч, мати захист. Але вона вирішила інакше. Вона захотіла бути власністю, тікати, ховатися. Ну що ж… це її вибір.

Його очі спохмурніли, голос став жорсткішим:

— Хоче вона цього чи ні, але я знайду її. Це лише питання часу. І для неї буде краще, якщо я знайду її якомога швидше.

В кімнаті зависла тиша, наповнена невидимою загрозою.

Ділан мовчки піднявся у свою кімнату. Його кроки були важкими, а думки – ще важчими.

Зайшовши до ванної, він увімкнув воду і, не роздягаючись до кінця, став під гарячий струмінь. Вода стікала по його шкірі, змиваючи напругу, але не думки.

Кейт втекла. Приховала вагітність. Відмовилася від його захисту.

Ділан стиснув кулаки. Гаряча вода обпікала тіло, але він не рухався.

Він знайде її. Це лише питання часу.

Ділан заплющив очі, даючи собі кілька хвилин спокою. Думки про Кейт ще вирували в голові, але поступово гнів поступився місцем холодній рішучості.

Душ допоміг йому заспокоїтися. Він відчував, як напруження в м’язах слабшає, а думки стають чіткішими. Так, попереду на нього чекала боротьба — за владу, за майбутнє, за Кейт. Але зараз, у цю мить, він дозволив собі короткий перепочинок.

Він вийшов із ванної з новою впевненістю. Настрій покращився. Він знав, що робити далі.

Ен стояла в кімнаті, її вираз обличчя був серйозним. Вона тихо промовила:

— У нас гості.

Ділан здивовано підняв брови.

— Невже дядько вже вирішив діяти?

— Це не твій дядько, — відповіла Ен, її голос став трішки жорсткішим. — Це Тарік і Урдо. Вони прийшли, бо хочуть з тобою поговорити. Але будь обережним. І один, і другий хоч і не ладнають із альфою, але і з твоїм батьком у них були серйозні конфлікти. Не довіряй зараз нікому.

Ділан спустився вниз, кожен крок звучав глухо в тиші будинку. У коридорі стояла напруга, ніби кожен звук був вчасно відлунням чогось значущого. Він зібрався і не дозволяв собі показати, що щось хвилює його.

Коли він потрапив до вітальні, Тарік і Урдо з важкими поглядами подивилися на Ділана, їхні обличчя залишалися серйозними, але в очах була та сама напруга, що відчував і він.

— Ми готові визнати тебе альфою, — заговорив Тарік. — і ми тут, щоб допомогти знайти відьму, якщо тобі потрібна допомога.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍