Ірен Кларк - Афера на двох, Ірен Кларк

Високий. Навіть сидячи в машині, я могла сказати, що він значно вищий за мене. Статура — підтягнута, спортивна, широкі плечі, сильні руки. Скоріше за все — не боїться фізичної роботи. Світле волосся, трохи розтріпане, ніби він нещодавно проїхався на великій швидкості з відкритими вікнами. Очі — світлі, проникливі, з тим самим поглядом, яким дивляться люди, що бачили більше, ніж варто було б. Трохи напружені, трохи недовірливі, але не байдужі.

Одягнений стильно, але невимушено. Футболка і шкіряна куртка, які сиділи на ньому так, ніби були зроблені спеціально під його тіло. Чорні джинси, дорогі, але без претензії на розкіш. Від нього віяло чимось… швидкістю, драйвом, гострим розумом.

І ще він пахнув дорогою парфумерією. Легкий аромат, ненав’язливий, з нотками цитрусу й деревини.

Якби ми зустрілися в іншій ситуації, я, можливо, подумала б, що він модель із реклами авто або елітних годинників.

Але зараз він був просто моїм випадковим рятівником. І судячи з його розгубленого обличчя — сам того ще не усвідомлював.

— Що? — його голос мав незвичний акцент.

Я не мала часу пояснювати.

Я побачила в дзеркалі, що позаду вже мчали люди Андрія.

Тому я просто схопила незнайомця за комір, притягнула до себе й поцілувала.

Щоб сховатися за ним.

Щоб виграти час.

І щоб назавжди змінити своє життя.