Джордж Мартін - Бенкет круків

— Юрон старший за нього...— почав був мейстер.

Ейрон одним поглядом змусив його замовкнути. І у маленьких рибацьких містечках, і у великих кам'яних вежах від такого погляду Мокрочубого дівиці непритомніли, а діти з вереском бігли до матерів, і такого погляду виявилося більш ніж достатньо, щоб упокорити невільника з ланцюгом на шиї.

— Юрон старший,— сказав жрець,— але Віктаріон побожний.

— То між ними дійде до війни? — запитав мейстер.

— Залізнородні не повинні проливати кров залізнородних.

— Благочестива думка, Мокрочубий,— сказав Гудбразер,— але навряд чи її поділяє ваш брат. Він Савена Ботлі звелів утопити, коли той сказав, що Скелястий престол по праву належить Теону.

— Якщо його втопили, кров не пролилася,— мовив Ейрон.

Мейстер з лордом обмінялися поглядами.

— Я маю написати відповідь на Пайк, і то швидко,— сказав Ґорольд Гудбразер.— Мокрочубий, прошу вашої поради. Що обрати: присягу чи опір?

Ейрон поміркував, посмикуючи себе за бороду. «Я вже бачив шторм, і його ім'я — Юрон Вороняче Око».

— Поки що хай вашою відповіддю буде мовчання,— мовив він до лорда.— Я маю помолитися щодо цього.

— Моліться, скільки зволите,— заговорив мейстер,— але це не змінить закону. Теон — законний спадкоємець, а після нього — Аша.

— Мовчати! — прогуркотів Ейрон.— Надто довго залізнородні слухали базікання закутих у ланцюги мейстрів про царину з її законами. Час нам знову дослухатися до моря. Час нам дослухатися до голосу бога.

Голос його дзвенів у задимленій залі, повний такої сили, що ні Ґорольд Гудбразер, ні мейстер не наважилися озватися. «Зі мною затонулий бог,— думав Ейрон.— Він вказав мені шлях».

Гудбразер пропонував переночувати в замку з усіма вигодами, але жрець відмовився. Він рідко спав під дахом замку, а тим паче так далеко від моря.

— Вигодами я скористаюся у водяних палатах затонулого бога під товщею хвиль. Ми народжуємося для страждання, і це страждання робить нас сильними. Мені потрібен лише свіжий кінь, щоб доїхати в Ріннєвище.

Гудбразер залюбки надав коня. Ще й послав свого сина Ґрейдона, аби той показав жерцю найкоротшу дорогу крізь гори до моря. Коли виїхали, до світанку лишалася щонайменше година, але коні в них були витривалі й упевнені, тож, незважаючи на темряву, їхали швидко. Ейрон, заплющивши очі, прочитав молитву й за деякий час почав уже куняти в сідлі.

Долинув тихий звук — рипіння іржавих завіс.

— Аррі,— пробурмотів Ейрон і від жаху прокинувся. Але тут не було ні завіс, ні дверей, ні Аррі. Топір у польоті відтяв чотирнадцятирічному Аррі половину долоні, коли той грався в пальцеруб, поки батько зі старшими братами поїхав на війну. Третя дружина лорда Квелона була з Пайперів із замку Ружедіва — дівча з великими м'якими персами й карими очима олениці. Замість зцілити руку Аррі за давнім звичаєм — вогнем і морською вmmmmmmmmmmmmmmmmmmmmmmmmmmmmmmmmmmmmmmmmmmmmmmmmmmmmmmmmmmmmmодою, вона віддала хлопця під опіку свого мейстра з царини, який присягався, що зможе пришити назад відрубані пальці. І він пришив, а потім лікував хлопця трунками, припарками й травами, але долоня омертвіла, й в Аррі почалася гарячка. Мейстер відпиляв Аррі всю руку, та було вже запізно.

Лорд Квелон так і не повернувся з останнього походу: затонулий бог у своїй милості дарував йому смерть на морі. Повернувся лорд Балон з братами Юроном і Віктаріоном. Коли Балон почув про те, що сталося з Аррі, він відтяв мейстру три пальці кухонним сікачем і прислав батькову дружину-Пайперівну пришити їх назад. Трунки і трави допомогли мейстру не більше, ніж Аригону. Помер він, марячи, а незабаром по тому — і третя дружина лорда Квелона, коли повитуха витягала з її лона мертвороджену дочку. Ейрон нарешті утішився. Це ж бо його топір відтяв долоню Аррі, коли вони вдвох зійшлися в танці-пальцерубі, як сходяться друзі та брати.

Йому й досі соромно було згадувати роки по смерті Аррі. В шістнадцять Ейрон називався чоловіком, та насправді був він винним бурдюком на ніжках. Він співав, він танцював (тільки не танець-пальцеруб, більше вже ніколи), він жартував, дуркував і брав на глузи. Грав на волинці, жонглював, їздив верхи й міг випити більше за будь-кого з Вінчів і Ботлі й за половину Гарло. Затонулий бог усім дає талант, і навіть йому: ніхто не міг пускати струмінь довше й далі, ніж Ейрон Грейджой, і він це доводив на кожному бенкеті. Одного разу він поставив свою нову лодію проти стада кіз, що зі свого прутня зможе загасити вогонь у коминку. Ейрон рік їв козятину, а лодію назвав «Золотий шторм», хоча Балон погрожував повісити його на щоглі, почувши, який саме таран брат збирався зробити в неї на носі.

Врешті-решт «Золотий шторм», розтятий навпіл височенною бойовою галерою під назвою «Фурія», потонув неподалік Білого острова під час першого Балонового заколоту, коли Станіс Баратеон загнав Віктаріона в пастку й розгромив Залізний флот. Але на той час бог ще не закінчив з Ейроном і викинув його на берег. Якісь рибалки взяли в його в полон і в ланцюгах доправили в Ланіспорт, де він просидів до кінця війни у глибинах Кичери Кастерлі, доводячи, що кракени здатні пускати струмінь дальше й довше за левів, вепрів і курчат.

«Той Ейрон мертвий». Він потонув і відродився з моря і став божим пророком. Він не боявся нікого зі смертних, не боявся і темряви... і спогадів теж, цього кістя душі. Відчиняються двері, риплять іржаві завіси... Юрон повернувся. Але це вже байдуже. Тепер він жрець Мокрочубий, божий пестунчик.

— Дійде до війни? — запитав Ґрейдон Гудбразер, коли сонце почало осявати горби.— Брат на брата?

— Якщо буде воля затонулого бога. Безбожнику не посісти Скелястий престол.

«Вороняче Око боротиметься, це очевидно». І його не зможе перемогти жінка, навіть така як Аша; жінки свою війну ведуть на породільній постелі. А Теон, навіть якщо досі живий, теж хай не сподівається, цей хлопчина, зітканий з принди та посмішок. У Вічнозимі він себе показав (наскільки вже міг), але Вороняче Око — не хлопчик-каліка. Чардак Юронового корабля пофарбований начервоно, щоб краще приховувати кров, якою просяк. «Віктаріон. Королем має стати Віктаріон, бо в іншому разі шторм погубить нас усіх».

Щойно сонце зійшло, Ґрейдон покинув Ейрона — поїхав переказати звістку про Балонову смерть своїм родичам у їхніх вежах — у Закопані, у Воронячому Шпилі, у Труповому Озері. Ейрон далі поїхав сам, видираючись на пагорби та з'їжджаючи в долини кам'янистою стежкою, яка