Джордж Мартін - Бенкет круків

ближче до моря була вже ширша й наїжджена. Він зупинявся і проповідував у кожному селищі й у маєтках маломожних лордів.

— Ми народилися з моря й у море ми всі повернемося,— говорив він. Голос низький, як гул океану, гуркотів, наче хвилі.— Бог штормів у своєму гніві висмикнув Балона з замку та скинув додолу, однак тепер він бенкетує попід товщею хвиль у водяних палатах затонулого бога,— казав він і здіймав руки.— Балон мертвий! Король мертвий! Та король повернеться! Адже мертве не вмирає, а повстає знову, дужче й міцніше! Король повстане!

Дехто зі слухачів кидав свої кирки та кайла, щоб іти за ним, отож коли нарешті долинуло гримотіння хвиль, за Ейроновим конем простувало з дюжину людей, діткнутих богом і готових затонути.

У Ріннєвищі мешкало кілька тисяч рибалок, і їхні халупи тулилися навколо квадратної вежки з башточками на всіх чотирьох рогах. Чотири десятки Ейронових затонулих уже чекали на свого жерця, облаштувавшись на сірому піщаному березі у наметах з тюленячих шкір і в плавникових хижках. Їхні долоні, закоржавілі від ропи, в близнах від мереж і линв, мозолясті від весел і кайл і сокир, тепер стискали тверді як залізо дрючки з прибитого до берега плавнику, бо це бог озброїв їх зі свого підводного арсеналу.

Для жерця збудували хижу біля самої води. Ейрон, після церемонії потоплення нових своїх послідовників, з вдячністю заліз у неї. «Боже,— молився він,— озвися до мене в гуркоті хвиль і скажи, що діяти. Капітани й королі чекають на твоє слово. Хто стане нашим королем замість Балона? Заспівай до мене мовою левіафана, нехай дізнаюсь я його ім'я. Скажи мені, царю підводний: хто має силу збороти шторм на Пайку?»

Хоча дорога до Молоторогу виснажила його, Ейрон Мокрочубий ніяк не міг заспокоїтися в своєму плавниковому пристановищі, накритому чорними гілками, які принесло море. Накотилися хмари, затуляючи місяць і зорі, й темрява важким запиналом лягла і на море, і на Ейронову душу. «Балоновою улюбленицею була Аша, дитя його серця, але жінка не може правити залізнородними. Отож королем має стати Віктаріон». Дев'ятеро синів народилося з чересел Квелона Грейджоя, і Віктаріон був з них найдужчий — справжній бугай, безстрашний і відданий. «У цьому й небезпека». Молодший брат має коритися старшому, а Віктаріон не з тих, хто попливе супроти традицій. «Але Юрона він не любить. Відтоді як померла жінка».

А за стінами хижі, крізь хропіння затонулих і квиління вітру, чулося гуркотіння хвиль: молот бога, що кликав на битву. Ейрон виповз зі свого тісного прихистку в холоднечу ночі. Стояв голий, білошкірий, худий і високий, і так само голий зайшов у чорне солоне море. Вода була крижана, але він і не здригнувся від божих пестощів. Хвиля вдарилася в груди, аж він поточився. Друга накрила з головою. Він відчував на вустах сіль, відчував навкруги свого бога, й у вухах відлунювала велична пісня. «Дев'ятеро синів народилося з чересел Квелона Грейджоя, і був серед них найменший, слабкий і переляканий, як дівча. Але це в минулому Той Ейрон потонув, і бог зробив мене сильним». Холодне солоне море огорнуло його, обійняло, пронизало слабку людську плоть до кісток. «Кістя,— подумав Ейрон.— Кістя душі. Балонове кістя й кістя Аррі. Істина в наших кістках, бо м'ясо гниє, а кістя лишається. А на горі Наґа — кістя палацу Сірого Короля...»

Худий і білошкірий, Ейрон Мокрочубий тремтячи видибав назад на берег мудрішим, ніж коли заходив у море. Бо кістками відчув він відповідь, і тепер йому відкрився шлях. Ніч була така холодна, що тіло його, коли він повертався в хижу, аж парувало, але в грудях палав вогонь, і вперше до Ейрона легко прийшов сон, який не уривався рипінням залізних завіс.

Коли ж Ейрон прокинувся, стояв ясний вітряний день. Жрець поснідав юшкою з молюсків і водоростей, звареній на багатті з плавнику. Не встиг він закінчити, як до нього в оточенні дюжини вартових спустився зі своєї вежки Мелдред Мерлін.

— Король мертвий,— повідомив їм Мокрочубий.

— Так. Уже був один птах. А нині прилетів другий,— озвався Мерлін — круглий опасистий лисань, який іменував себе «лордом» на царинський манір і вдягався в хутро й оксамит.— Один птах кличе мене на Пайк, другий — у Десятивежжя. У вас, у кракенів, забагато мацаків, ви просто роздираєте людину. Що скажете, жерче? Куди мені спрямувати мої лодії?

— Десятивежжя, кажете? — нахмурився Ейрон.— І який же кракен кличе вас туди?

Десятивежжя — престол лорда Гарло.

— Королівна Аша. Вона пливе додому. І Книгогриз розсилає круків, збираючи всіх її друзів до Гарло. Пише, що лорд Балон волів бачити на Скелястому престолі саме її.

— Кому посісти Скелястий престол, вирішить затонулий бог,— сказав жрець.— Клякайте, якщо хочете, щоб я вас благословив.

Лорд Мерлін опустився навколішки, й Ейрон відкоркував свій бурдюк і пустив цівку морської води йому на лисину.

— Пане боже, іже затонув заради нас, нехай Мерлін, слуга твій, народиться вдруге з моря. Благослови його сіллю, благослови його камінням, благослови його крицею.

Вода потекла по Мерлінових круглих щоках, промочивши бороду й лисячу накидку.

— Мертве не вмирає,— закінчив Ейрон,— а повстає знову, дужче й міцніше.

Та коли Мерлін підвівся, жрець мовив:

— Лишайтеся й слухайте, щоб ширити слово боже.

За три фути від берега хвилі розбивалися об гранітний кругляк. Саме на ньому і став Ейрон Мокрочубий, щоб його бачили всі його учні й чули кожне слово, яке він має сказати.

— З моря ми народилися й у море ми всі повернемося,— почав він, як починав уже сотні разів.— Бог штормів у своєму гніві висмикнув Балона з замку та скинув додолу, і тепер мій брат бенкетує під товщею хвиль. Залізний король мертвий! Та король повернеться! Адже мертве не вмирає, а повстає знову, дужче й міцніше!

— Король повернеться! — підхопили затонулі.

— Повернеться. Мусить. Але хто? — Мокрочубий якусь мить дослухався, але у відповідь лише плюскотіли хвилі.— Хто буде нашим королем?

Затонулі заходилися гримотіти своїми плавниковими дрючками.

— Мокрочубий! — гукали вони.— Мокрочубий король! Король Ейрон! Хочемо Мокрочубого!

Ейрон похитав головою.

— Якщо батько, маючи двох синів, одному дає топір, а другому — мережу, хто з двох стане вояком?

— Топір для вояка,— крикнув у відповідь Рус,— мережа — для рибалки на морі.

— Саме так,— сказав Ейрон.— Бог забрав мене в глибини моря й утопив там того нікчему, яким я був. А