Джордж Мартін - Бенкет круків

з таких. Фортеця його виросла серед Самоцвітних скель, найдальше за всіх від володінь затонулого бога. Ґорольдові піддані гарували в Ґорольдових копальнях, у кам'яній темряві під землею. Були серед них такі, що ціле життя проживали й помирали, так і не побачивши солоної води. Не дивно, що люди ці — дратівливі диваки.

Дорогою Ейрон подумки повертався до своїх братів.

Дев'ятеро синів народилося з чересел Квелона Грейджоя, лорда Залізних островів. Гарлон, Квентон і Донел — від першої дружини лорда Квелона, яка походила з дому Стоунтрі. Балон, Юрон, Віктаріон, Аригон і Ейрон — сини його другої дружини, з дому Сандерлі з Солескелі. За третю дружину собі Квелон узяв дівчину з царини, яка народила йому хворобливого ідіота на ім'я Робін,— про цього брата взагалі краще не згадувати. Жрець не пам'ятав ні Квентона, ні Донела, які померли ще немовлятами. Гарлона він пригадував туманно: як він сидить, сірий з обличчя й непорушний, у башті без вікон, розмовляє пошепки, і шепіт цей щодня слабне, бо сіролуска перетворює його язик і вуста на камінь. «Одного дня ми всі разом зберемося на бенкет у водяних палатах затонулого бога — всі четверо, й Аррі з нами».

Дев'ятеро синів народилося з чересел Квелона Грейджоя, та тільки четверо з них дожили до повноліття. Так ведеться на цьому холодному світі, де чоловіки рибалять у морі, риються в землі й помирають, а жінки з болем народжують у кривавій постелі дітей, які довго не живуть. Ейрон був послідком серед чотирьох кракенів, Балон був первістком — сильний і сміливий хлопець, який жив лише для того, щоб повернути залізнородним стародавню славу. У десять років він Крем'яними скелями видирався до населеної привидами вежі Сліпого Лорда. У тринадцять він сидів на веслах лодії і грав у пальцеруб незгірше за інших чоловіків на островах. У п'ятнадцять він разом з Дагмером Заячою Губою заплив на Східці й ціле літо розбійничав. Тоді ж він уперше зарізав людину й узяв собі перших двох соляних дружин. У сімнадцять Балон став капітаном власного корабля. Він був саме таким, яким і має бути старший брат, але Ейрон ніколи нічого від нього не бачив, окрім презирства. «Я був слабкий і гріховодний, хіба на презирство я й заслуговував. Ліпше вже презирство від Балона Бравого, аніж любов од Юрона Воронячого Ока». І якщо роки й горе робили Балона тільки лихішим, водночас вони робили його ще запеклішим. «Народився він сином лорда й помер королем — його вбив заздрісний бог,— подумав Ейрон,— а тепер летить на нас шторм — такий шторм, якого ці острови ще не бачили».

Вже давно споночіло, заки жрець угледів на зубчастих стінах Молоторогу залізні шпичаки, які дряпали серпик місяця. Ґорольдова фортеця була незграбна й масивна, збудована з брил, що їх рубали зі скелі, яка височіла позаду. Попід мурами роззявилися, мов беззубі чорні роти, входи в печери й старезні копальні. Залізну браму Молоторогу вже зачинили на ніч. Ейрон довго стукав по ній каменюкою, поки гуркіт не збудив вартового.

Юнак, який впустив його, був копією Ґормонда, на чиєму коні приїхав Ейрон.

— Ти як називаєшся? — запитав Ейрон.

— Ґран. Батько чекає на вас.

У вогкій залі гуляли протяги і примари. Котрась із Ґорольдових дочок піднесла жерцю ріг елю. Інша помішувала слабенький вогонь, з якого диму було більше, ніж жару. Сам Ґорольд Гудбразер неголосно перемовлявся з худорлявим чоловіком у добротній сірій мантії, з ланцюгом з різних металів на шиї на посвідчення його належності до мейстрів із Цитаделі.

— Де Ґормонд? — поцікавився Ґорольд, побачивши Ейрона.

— Повертається пішки. Відішліть жінок геть, мілорде. І мейстра також.

Мейстрів він не любив. Їхні круки — творіння бога штормів, і цілительству мейстерському він теж не довіряв — відтоді як помер Аррі. Жоден справжній чоловік не обере неволі, сам собі викувавши на шию рабського ланцюга.

— Ґізелло, Ґвін, ідіть,— коротко кинув Гудбразер.— І ти також, Ґране. Мейстер Мюренмур залишиться.

— Він також піде,— наполягав Ейрон.

— Це мій палац, Мокрочубий. І не тобі вирішувати, кому йти геть, а кому лишатися. Мейстер зостається.

«Задалеко від моря він живе»,— сказав собі Ейрон.

— Тоді піду я,— мовив він до Гудбразера. Розвернувшись, він рушив до дверей, і під його порепаними чорними босими підошвами зашурхотів сухий очерет. Схоже, таку далеку дорогу жрець здолав марно.

Ейрон дійшов уже майже до дверей, коли мейстер, прочистивши горло, сказав:

— На Скелястий престол сів Юрон Вороняче Око.

Мокрочубий розвернувся. В залі зненацька зробилося холодніше.

«Вороняче Око на тому кінці світу. Балон відіслав його геть два роки тому й заприсягся, що Юрон, якщо повернеться, заплатить життям».

— Розповідайте,— хрипко мовив Ейрон.

— Приплив у Лордпорт через день по смерті короля й заявив права на замок і корону як найстарший з Балонових братів,— мовив Ґорольд Гудбразер.— А тепер розсилає круків, скликаючи капітанів і королів з усіх островів на Пайк, щоб вони прихилили коліно та присягнули йому як королю.

— Ні,— вигукнув Ейрон Мокрочубий, не добираючи слів,— посісти Скелястий престол має право людина побожна, а Вороняче Око молиться хіба на власний гонор.

— Ви не так давно були на Пайку й бачилися з королем,— мовив Гудбразер.— Балон нічого не казав вам про те, кого хоче бачити наступником?

«Ще й як казав». Розмовляли вони в Морській вежі, а за вікнами завивав вітер, і невпинно розбивалися внизу хвилі. Балон, почувши від Ейрона новини про свого останнього вцілілого сина, тільки скрушно похитав головою. «Вовки зробили з нього слабака, як я й боявся,— сказав король.— Бога молю, щоб його вбили й він не зміг перейти дорогу Аші». В цьому виявилася Балонова сліпота: у своїй безрозсудній і свавільній дочці він бачив себе й тому вірив, що тільки вона може стати його наступницею. Але він помилявся, й Ейрон спробував його в цьому переконати. «Жодна жінка ніколи не правитиме залізними, навіть така як Аша»,— наполягав він, однак Балон був геть глухий до того, чого не хотів чути.

Проте не встиг жрець відповісти Ґорольду Гудбразеру, як мейстер знову роззявив рота.

— По праву Скелястий престол належить Теону або, якщо королевич мертвий, Аші. Такий закон.

— Закон царини,— презирливо мовив Ейрон.— Який стосунок він має до нас? Ми — залізнородні, сини моря, обранці затонулого бога. Нами не може правити ані жінка, ані безбожний чоловік.

— А Віктаріон? — запитав Ґорольд Гудбразер.— У нього Залізний флот.