Роман Олійник (Argonayt) - ТаЄмниця Кам’яницІ З ПередмІстя, Роман Олійник (Argonayt)

На новому місці Юлія Володимирівна заснула на диво швидко, та і цієї ночі бідолаху не оминули химерні сновидіння. Напрочуд яскраві й реалістичні, вони наче були продовженням того що пані Мартиненко вже бачила в недалекому минулому. Ледь переступаючи на ногах вона, при підтримці незнайомця, спустилася у підвал. За характерною вхідною аркою жінка відразу здогадалася, що приміщення куди вони потрапили, знаходиться під кам’яницею Йосипа Вотяцького. Правда, на відміну від того безладу котрий був у реальності, тепер тут панували ідеальні чистота та порядок. Під стелею кімнати мерехтіло кілька гасових ламп, посередині стояли два залізні тапчани і стіл вщент заставлений колбами, пробірками, баночками, мисочками, коробочками та іншими незрозумілими предметами. На одному з тапчанів лежала постать щільно прикрита картатою рядниною.

– Катрусю, лягай-но сюди, – тихо мовить чоловік показуючи їй на вільний тапчан.

Вона слухняно виконує розпорядження з острахом зиркаючи в сторону столика на якому холодно побликують металом кілька інструментів схожих на тонкі ножі-стилети. Незнайомець перехоплює її зляканий погляд і заспокійливим тоном мовить:

– Не бійся люба. Боляче не буде. Можливо трохи стане неприємно, але це ненадовго. А потім все буде добре. Татко сьогодні нарешті позбавить тебе твоєї недуги.

Вона чомусь відразу повірила усьому сказаному, бо сумніватися в словах чоловіка, який дивиться на тебе з такою ніжністю і любов’ю просто неможливо. У неї починається черговий приступ нестримного кашлю, та той що назвався татком, прудко підносить їй горнятко з темно-червоним рідиною. Вона робить кілька глибоких ковтків густого напою, що за своїм смаком та запахом нагадує малиновий сироп, приправлений ваніллю, корицею, м’ятою та ще чимось невідомим і під дією випитого швидко засинає. Останнє що вона бачить перед це батько, котрий зриває картату ряднину з тіла чоловіка у якого вовча голова.

До тями вона приходить від надзвичайно огидного смороду, яким заповнена і без цього задушлива атмосфера підземелля. Повітря настільки просочене цим неприємним, різким запахом, що у неї починають сльозити очі та нестерпно дерти в горлі. Знову повертається кашель, та тепер приступ не такий тривалий і болючий як було нещодавно. Обходиться навіть без традиційного кровохаркання, котре буквально замордувало її за останній місяць. Тіло вже не горить у лихоманному вогні, практично зникла відразлива пітливість, натомість з’явилося звіряче відчуття голоду та спраги. З зусиллям розплющивши очі вона, крізь пелену зі сліз, бачить поряд себе чоловіка що називав її Катрусею. В руках він тримає срібну чашу наповнену по самі вінця чимось дуже схожим на кров. На його втомленому обличчі сяє щаслива посмішка, очі горять дивним поєднанням хвилювання і цікавості. Простягнувши їй чашу він вдоволено промовляє:

– Доню, випий все, до останньої краплини. Ця чудесна субстанція зробить тебе повністю здоровою.

Вона робить так як її велять і вже після першого ковтка переконується, що чаша наповнена свіжою, гарячою кров’ю…