Анатолій Привітний - Роботи Демонстрація сили, Анатолій Привітний

Тим часом корабель повільно наблизився до модуля.

- Крейсер викликає модуль міжгалактичним каналом, - сповістив комп'ютер.

Біл подивився на мене.

- Вмикай, вони знають, що ми тут.

Біл проробив кілька маніпуляцій над пультом, і замість крейсера на екрані з'явився величезний центральний зал керування кораблем. У такому залі могли поміститися два такі модулі як наш. На центральному кріслі сидів великий гусид із трьома червоними стрічками на рукаві сірого костюма. Очевидно, він був головний. Крім нього, в залі знаходилося кілька десятків операторів і кілька особин гусидів з однією червоною стрічкою на рукавах. Всі вони знаходились у кріслах з повним особистим бойовим спорядженням.

- З трьома стрічками гусид це приблизно як у нас генерал, - Біл по ходу нас просвітлював.

- Одне мені незрозуміло, чому наші генерали, відправляючи солдатів і офіцерів на вірну смерть, навіть не спромоглися присвятити декілька годин вивченню військового устрою гусидської армії.

- Ти сам відповів на своє запитання, навіщо майбутніх мерців чогось навчати. – Степаненко завжди любив нашу мілутійську імперію. - Зате ми, якщо виберемося з цієї халепи, будемо великими фахівцями по контактам з гусидами. Непоганими вояками, однак.

- З ким вони зібралися воювати, адже ми тут самі. - Жорж з єхидством дивився на картину, що з'явилася.

- Отже, вони нас шанують.

Зображення збільшилося, і весь екран зайняла лише постать генерала гусида. Його великий рот спотворювала, хижа посмішка. Маленькі очі свердлили мілутіан. Проте він мовчав. Перекладача відредаговано можна говорити, повідомив комп'ютер. З того боку на кораблі теж з'явилося це повідомлення, але генерал, як і раніше, мовчав. Якийсь холодок пробіг у мене по спині. Щось слабке, знайоме, вгадувалося у його образі.

Нарешті рота генерала відкрився, і він щось промовив.

- Я вам давав десять хвилин фору, а ви невдячні від мене вже бігаєте третій місяць, - обличчя генерала спотворила хижа усмішка.

Тепер ми всі його впізнали, це був той гусид, що лишився під деревом і якому ми подарували життя. Як може обернутися доля. Стільки пережити, подолати безліч перешкод на своєму шляху і наприкінці потрапити на того, хто покінчить з тобою.

Гусид тим часом дістав із піхов свій кривий меч.

- Я з великим задоволенням відрубаю ваші нікчемні голови.

- Я думаю, якби Ви, генерал хотіли відрубати наші голови, то зробили б це ще місяць тому, коли випустили по нас ракету без боєзапасу. Я тільки дивуюсь, чому вас так довго не було. - Я висловив своє припущення про те що в цій бутафорський операції все таки закладавсь здоровий глузд. - Ми втомилися вас чекати. - Генерал з тією ж усмішкою вклав у піхви меч.

- Переконував бюрократів із штабу, що тільки я маю право на ваше знищення. А з ракетною болванкою я чудово вигадав. Ваш апарат такий маленький, що у нас навіть не знайшлося зброї такої малої потужності, щоб модуль можна було тільки пошкодити, а не знищити. І за моєю ідеєю, з найменшої ракети ми зняли боєзаряд і пустили її на вас. Ефект виявивсь очікуваний, ви чесно, як стадо ахітарів чекали поки до вас не прийдуть і не заріжуть. - Рот генерала знову скривився в усмішці, такі ж усмішки з'явилися на обличчях інших командирів з однією червоною стрічкою, що перебували у рубці.

- Ее… генерале не наводьте пітьму, ви не тому сюди прилетіли, на своєму величезному крейсері, щоб позбавити нас голів, для цього згодивсь би набагато менший кораблик.

- Тебе Мішель Гравар я особисто заріжу. Але ти маєш рацію, не зараз. – Ми переглянулися, отже, гусиди щось від нас хочуть, і вони нас знають. Слабенький промінчик надії з'явився серед темних хмар безвиході.

Ми мовчали.

- Ви в тому бою ви вбили трьох гусидів із двома червоними стрічками на рукаві, і вам немає прощення, навіть, незважаючи на те, що ви подарували, як вам здається, мені життя. – Генерал зробив паузу. На подяку за це я два місяці вмовляв наших бюрократів, дати вам шанс послужити на благо великої імперії гусидів, і продовжити ще на кілька місяців ваше нікчемне життя. І тільки прозорливість вашого ватажка, - генерал ткнув в монітор своїм кігтистим пальцем,- дала вам усім шанс ще якийсь час спотворювати цей світ своїм існуванням. Тому що мілутіанин, який зумів відчути загрозу до моменту настання дії, коштує багато чого. Цей дар дається великим провидінням і забирати життя в істоти, яка володіє цим даром, злочин. – Для підтвердження значущості своїх слів гусид підняв нагору свій найбільший палець. – Я так сказав!

- А йому, однак, хвалькуватості не позичати, мабуть у гусидів самодурів не менше ніж у нас. Я думав тільки у мілутіан вискочки, однак самодури правлять імперією, у всій галактиці одне й те саме. Куди котиться всесвіт.

- Не думаю, що він самодур, - Жорж уважно дивився на екран. – Він просто перед нами ламає комедію. Мабуть, є місце, куди їм ходу нема, так вони вирішили нас використати як піддослідних щурів.

- Ви не маєте рацію мій друг Жорж, - гусид витріщився на Жоржа, він виявляється, нас весь час чув. - Ви все одно вже мертві, так чому б вам не взяти участь в одному експерименті, можливо ще поживете.

- Добре, якщо ми відмовимося послужити нашим ворогам.

- Ви помиляєтесь мій друг Мішель наші імперії у стані рівноваги, а не ворожнечі. Рівновага, як ви знаєте, не стосується нових планет. І ми маємо підписаний мирний договір про ненапад на основні системи. Це ваші генерали кинули вас до нас як відпрацьований матеріал. Я вам більше скажу, - гусид на хвилину задумався, - якби у вас був доступ до особистої справи кожного десантника, ви самі переконалися б, а так доведеться повірити мені на слово. Всі ваші десантники, «колишні» були тією чи іншою мірою неблагонадійні, і розкладали імперію. Ось вас просто взяли і викинули. - Рот генерала знову скривився в усмішці.