Анатолій Привітний - Роботи Демонстрація сили, Анатолій Привітний

- Він правий, - Біл тицьнув себе пальцем у груди, - я один із таких. Я командував крейсером, але надто багато розмовляв на тему демократії та незалежності. І всім розказував що систему правління потрібно змінити, і тепер я тут.

- Добре, що буде, якщо ми відмовимося служити друзям нашої імперії.

- Це означатиме лише одне, я у вас помилився. І надіслати на модуль групу захоплення. Занадто багато хто хоче особисто знести вам голови, це була друга частина домовленості з бюрократами, вони теж люблять помахати мечем. - Єхидна усмішка вже не сходила з потворного обличчя генерала.

Торгуватись у нашому становищі було просто безглуздо.

- Добре ми згодні, - четверо мілутіан дружним кивком підтвердили мої слова. Так принаймні у нас залишався хоч маленький шанс обдурити долю.

- Ну от, добре. – Зараз ваш модуль пристикуємо до перехідного шлюзу крейсера. – Чекаю вас на кораблі. - Екран погас.

- Ось ми й потрапили до союзників, - тонкий гумор Жоржа ніхто не оцінив.

Через кілька хвилин модуль повернувся і почав повільно наближатися до крейсера. Нас захопили силовим полем крейсера.

Стикування пройшло плавно без збоїв, техніки гусидів свою справу знали. Люк у модуль відкрився, і кілька солдатів ввалилися усередину. Ті, що залишились вишикувалися в ряд біля шлюзу. Останній солдат жестом запросив нас увійти. Сталось перше диво, нас обшукали, але вилучати зброю не стали.

- Ну що, запрошують у гості, - Степаненко підвівся і першим рушив у перехідний шлюз. Ми мовчки рушили за ним. Потрапивши на корабель гусидів, ми були вражені шириною внутрішніх коридорів. Два мілутіанина йдучи поруч, могли в коридорі спокійно розійтися з двома зустрічними, не зачепивши один одного рукавами. Висота коридорів досягала двох зростів середнього мілутіанина. Імперські інженери такої розкоші собі дозволити не могли. Вузькі коридори і мізерність вільного простору на мілутійських кораблях просто дратували.

Хвилин десять нас вели коридорами поки ми не підійшли до внутрішнього ліфта. Двері ліфта відчинилися і перший солдат показуючи дорогу, ступив у прохід, що утворився, і зник. Ми миттю зупинилися. На обличчях конвойних наше збентеження викликало посмішки.

- Не бійтеся це наша внутрішня транспортна система, - пояснив один із солдатів через переговорний пристрій на грудях. Знову Степаненко ішов попереду, не без побоювання, і так як солдат ступив у порожнечу і зник. За ним Біл. Останнім поріг порожнечі переступив я. Відчуття, як провалився в колодязь. У вухах засвистіло, потім падіння припинилося і вже бічний вітер знову свистів у вухах. Минуло кілька секунд, і попереду з'явилося коло світла. Невидима сила піднесла мене до відчинених дверей шахти ліфта. Ступивши на тверду підлогу, я опинився в досить великій залі, мабуть, порожньому вантажному відсіку. Півколом стояли озброєні гусиди на чолі з генералом. Генерал, скрізь обвішаний холодною зброєю та з холодною усмішкою, свердлив нас своїми маленькими очима. Два мечі висіли в піхвах з боків пояса, за плечима стирчали ручки незліченних метальних ножів. На поясі виднілося щось дивне звите спіраллю з двома ручками. Любов гусидів до холодної зброї була очевидна.

Навпроти імпровізованого півмісяця вишикувався наш маленький гурт.

- Віддайте зброю солдатам, - на шиї адмірала висів переговорний пристрій. - Після ми вам її віддамо.

Досі нас, як не дивно, ніхто не намагався роззброїти, хоча особиста зброя постійно знаходилася при нас, і ми її не приховували. З великим неохотою зброю було віддано. Тепер при всьому бажанні захищатися не було чим. А навіщо подумалося мені. Щось у всьому цьому нагадувало початок вистави.

Генерал підняв угору великий палець, привертаючи увагу.

- Три місяці тому, - почулися звуки з переговорного пристрою, - а дав цим чотирьом представникам імперії мілутії десять хвилин фору, щоб вони могли втекти як най далі. Потім я попередив їх, я наздожену і всіх уб'ю. - Генерал замовк. Початок не віщував нічого доброго.

- Три місяці ці чотири двоногі істоти, замість того щоб прийняти бій і загинути, як належить воїнам, ховалися і бігали від мене як стадо диких ахітарів. - В ангарі пролунав схвальний писк. - Я виконав свою обіцянку і наздогнав цих жалюгідних боягузів. Тепер їм належить прийняти бій і померти, як личить воїнам, або померти як боягузам і навіки покрити ганьбою свою імперію. Я пропоную вам обирати зброю. – Один із гусидів кинув перед нами цілу купу холодної зброї. Тут були стандартні гусидські мечі, укорочені метальні ножі, криві ножі, що нагадують бумеранг, короткі списи, сокири та деякі види зброї, призначення яких нам було незнайоме. Ми утворили коло для обговорення майбутньої битви.

Дивлячись на цю виставу, мені до останнього здавалося, що ми є учасниками шоу, зараз воно закінчиться, і гусиди відведуть нас в одну з кают під замок, потім оголосять свої пропозиції послужити імперії гусидів. Але події розгорталися за зовсім іншим сценарієм. Цей сценарій закінчувавсь кривавою розв'язкою і жертвою мали бути ми.

- Брати, промовив я пошепки, ви пам'ятаєте той бій. Адже тоді генерал мав вигляд воїна, який готується приймати останній бій. І я впевнений, ми його без проблем знищили б. Що сталося?

- Згадайте, одні гусиди билися, інші тим часом відпочивали. А тепер уявіть воїна, який відпочиває у бою.

Жорж витримав паузу, почухав потилицю.

– Воїн на відпочинку – це труп.