Анатолій Привітний - Роботи Демонстрація сили, Анатолій Привітний

- Так от, - я продовжив, - ми напали на зміну яка знаходилась на відпочинку, вони напевно гарні воїни але, швидко видихаються. Я взагалі не братиму зброї. Його треба вимотати. Озброєний він може з нами розправитися. А так можливо у нас з'явиться шанс. - Хто за, - я вирішив битися без зброї, кілька прийомів у мене було напрацьовано.

- Я за, - Степаненко погодився.

- Я теж за, - трохи подумавши, погодився Біл. Якийсь час, ще порадившись, ми вирішили. Жорж як колишній спецназівець буде першим, він володіє навичками вбивці. Другим піде, Степаненко він мав відмінну реакцію, нокаутуючий удар, незвичайну витривалість і нечутливість до болю. Будь-який мілутіанин не витримав би проти нього і двох хвилин. Навіть у відкритій сутичці мало хто ризикнув би з ним зустрітися. Ми сподівалися, можливо при вдалому збігу обставин, він і завершить бій на нашу користь. Якщо ж ні, наступним вступає у справу Біл, його завдання наскільки можна виснажити противника. Четвертий і останній я, сили достатньо, миттєва реакція та дар передбачення давали шанс добити генерала. План примітивний, на жаль іншого ми не мали.

Однак ми не уявляли, яка сила нам протистоятиме.

Я вийшов уперед.

- Ми не братимемо зброї, ми вашого генерала вб'ємо одними кулаками. - Для більшої переконливості я продемонстрував, як ми це зробимо. Стиснув кулак і розтер не існуючу муху в долоні. У трюмі на хвилину запанувала мовчанка. Я вже подумав, що мене не зрозуміли і хотів повторити свою пропозицію. Який у трюмі здійнявся писк. У повітря виплеснулася вся гама звуків, яку могли зі своїх глоток відтворити гусиди.

- Це кінець, - Степаненко смикнув мене за руку. Очима він вказав на нашу зброю, що валялася неподалік.

- Зачекаємо.

З маси гусидів уперед вийшов солдат із однією червоною стрічкою на рукаві. Швидше за все, виконуючий обов'язки рефері. У нього на шиї був переговорний пристрій. Він підняв руку, привертаючи увагу. Пропищавши кілька фраз, він досяг тиші в залі.

- Ми вражені, - почулося з пристрою. - Вперше в історії поєдинків гусидів, воїну, який має три червоні стрічки, кидають виклик битися на кулаках. – Рот генерала розплився в посмішці. – Але ви самі обрали свою долю. У залі знову здійнявся писк. Очі солдатів горіли в передчутті кривавої драми.

Щось у мене тьохнуло всередині. Невже ми помилилися, але вже було пізно.

Я знову підняв руку, привертаючи увагу.

- Першим битиметься Жорж. - Я вказав на нього рукою. – Другим Сергій, третім Біл. Останнім, -я - тицьнув себе пальцем у груди. - І я розірву вашого з трьома червоними стрічками навпіл. Дружними вигуками ми заглушили писки гусидів.

Жорж вийшов у середину кола.

Генерал теж вийшов і простяг уперед свої руки з чотирипалими пальцями та короткими, але дуже гострими пазурами. Рефері підійшов і надів на пазурі спеціальні захисні ковпаки.

- Генерал хоче бути з вами в рівних умовах. - почулося з переговорного пристрою. Дружний писк схвалення пролетів рядами гусидів.

Зрештою центр залу звільнився, і супротивники залишилися вдвох. Тільки великий оптиміст міг припустити, що Жорж має шанси виграти битву. І за умови, супротивник дуже погано тренований.

У колі ж стояв громила на голову вище за Жоржа, і вдвічі його товщий. І ця товщина складалася з одних еластичних м'язів що потужним шаром вкривали кістки. Якщо такі взагалі були. Все це вкривалось лускою схожою на броню. Однак вибору не було, Жорж кинувся на ворога.

Спочатку нічого не можна було розібрати. Вихор із двох тіл обертався у залі. Тільки натреноване око, могло розрізнити рухи супротивників. Становище Жоржа було незавидним, він ледве встигав уникати ударів, роблячи невловимі оку нирки і обманні рухи, він навідь наніс кілька ударів в тулуб які наче наткнулись на стіну. Руки і ноги гусида летіли за ним. І генерал дістав. Почувся гучний удар. Розчепірена клешня генерала спіймала Жоржа на протиході. Міліган як м'яч підлетів у повітря і впав на солдатів, що стовпилися. Гучні писки схвальним хором супроводжували удар генерала.

Жорж лежав на підлозі, не подаючи ознак життя. Наша маленька команда була в шоці. Такого розвитку подій ми не прогнозували.

Наступний без страху, але з приреченістю в очах на гусида пішов Степаненко. Сергій мав великий досвід в вуличних підпільних боях, шансів протриматись у нього було більше. Він різко нахилився і над самою підлогою пройшов до ніг генерала. Встигнувши обхопити ноги, він з акробатичним виворотом засадив удар ногою в спину гусида. Почувся глухий стукіт. З боку солдатів почулися схвальні писки. Гусиди цінували вдалі прийоми. Але генерал витримав удар і встиг схопити Сергієву ногу. Ще кілька секунд він витратив, щоб віддерти приліпленого мілутіанина від своїх ніг. Мить, і тіло Степаненка, пролетівши метрів десять, вдарилося об стіну трюму. Ще один мілутіанин вийшов з ладу.

Біл протримався ще менше, генерал вирубив його на перших секундах.

Настала моя черга.

Але товариші дали мені підказку, яку вибрати тактику.

Поки солдати відтягували Сергія, який ще не прийшов до тями, я виробив свою тактику бою. Генерал був дуже швидкий, але почував себе впевнено у горизонтальній площині. Якщо накинутися на нього згори, з'являвся шанс. Тим більше, при ударі зверху відкривався доступ до місць, прикритих під час бою на планеті, броньованими щитками, як мені здалось закривали самі слабкі місця. Зараз же щитки було знято.