Анатолій Привітний - Роботи Демонстрація сили, Анатолій Привітний

Ще два місяці ми жили на планеті, поки з трьох розбитих модулів збирали вцілілі деталі і відновлювали свій.

ТЕРІЙСЬКИЙ РОБОТ

Як виявилось з часом силове поле навколо бази було відключене взагалі. Та й база якась схожа на бутафорську. Про це свідчило декілька факторів. Відсутність зовнішньої охорони. Слабенький периметр з колючого дроту. Навіть зовнішні камери огляду весь час дивились в один бік, не перекриваючи мертві зони. Складалось враження неначе її побудували спеціально як пастку. Ніхто не заважав провести захоронення загиблих солдат, яких вдалося знайти. Гусиди в полі зору не з'являлись. Врешті за два місяці з чотирьох понівечених модулів вдалося зібрати один, і ми покинути непривітну планету.

Модуль, поскрипуючи і вібруючи всім своїм пораненим тілом важко відірвався від поверхні планети і, набираючи швидкість, помчав у космос. За якийсь час він вже знаходився на орбіті. Поступово з'явивсь неприємний писк, аж тоді всі зітхнули з полегшенням, просо до останнього не було певності, що запрацюють перетворювачі простору. На модулях вони були досить слабкими та дозволяли дістатися найближчої із систем заселених мілутіанами. Високочастотний писк казав - перетворювачі працюють і можна вибирати систему, куди можна втекти подалі від непривітної Ліри. Розгорнувши бортову голографічну карту місцевої галактичної системи, ми з жалем виявили, що вибору, куди летіти майже немає. Так далеко послати своїх солдатів і не забезпечити підтримкою могли лише генерали мілутіан. Вони своїх солдатів не ставили ні в що. Планета Этайя, що входить до зоряної системи Скорпіон, була єдиним місцем проживання співвітчизників, та моєю другою домівкою.

- Ну, от і добре, ніяких не буде диспутів так набагато краще, - констатував Сергій Степаненко. – Спасибі хоч одна система є в полі досяжності нашого генератора, ми не лінкор і не розвідник, ми лише купка заліза з чотирма пасажирами.

Біл ввів необхідні координати в комп'ютер, і ми приготувалися до неприємного досвітнього розгону.

Доля розпорядилася інакше. Страшний удар потряс модуль. Тільки крісла огорнуті компенсуючим полем врятували нас від загибелі. Все-таки гусиди нас вислідили та випустили ракету. Удар спричинив такий струс, що в Сергія носом і ротом пішла кров. Пілот Біл Гайро знепритомнів, тільки я і Жорж Міліган залишилися при свідомості. Освітлення в модулі на мить згасло з включенням аварійних систем, частково відновилося. Включилось тестування вцілілих систем модуля. Через кілька хвилин результати тестування з'явилися на моніторі. Становище виявилось катастрофічним, перетворювачі простору вийшли з ладу, як і вийшла з ладу система планетарної посадки, просторовий зв'язок не працював. Ми були приречені. На планету ми сісти не могли, полетіти теж. Залишалося лише одне, чекати смерті на орбіті, або десанту гусидів. Повіривши на якусь мить у спасіння наша маленька команда зажурилася. Продуктами та водою модуль комплектувався з розрахунку місячної норми повного складу, перерахувавши на нас чотирьох, вийшло півтора роки життєзабезпечення, якщо економно витрачати на два. А що потім? Була невелика надія, що з'явиться ВКС мілутійської імперії, щоб закінчити розпочату справу. Але, провалити одну місію. Вдруге в те саме місце нікого не спрямують. Всі бояться за свої погони. Одну секретну операцію можна приховати, але дві, ні.

Дні потяглися повільно та монотонно. Ми в повній мовчанці по черзі чергували біля космічного радара скануючого простір. Решту часу вбивали, як могли.

- У мене ніколи не було стільки вільного часу, я хоч начитаюсь книжок. - Біл повиснув в прочитанні книг. Виявляється у бортовому комп'ютері знаходилось півтора мільярда книг різного призначення. - Мені хлопці, вимушена бездіяльність подобається. - І Біл пірнув у свою нескінченну бібліотеку. Сергій та Жорж у вільний від вахти час грали у дуже стару мілутійську гру «майті», яка потребує великої вправності та кмітливості. Я, нарешті, зміг піти в самого себе і вдатися до мрій.

- Є один вихід, – сказав Сергій Степаненко після місячного перебування на орбіті.

Всі, як один, повернули голови до нього. – Можна зв'язатися з гусидами на планеті, повідомити що живі та дати їм наші координати. Лазерним променем, вони нас моментально зріжуть.

- Тьху ти ..., - вилаявся Жорж, - тільки не вистачало нам збожеволіти.

- Я тільки пожартував, - Сергій винувато посміхнувся. Але як виявилось, він як у воду дивився.

- Бачу об'єкт, - увімкнувся головний монітор. На ньому повільно в наш бік рухалася крапка.

- Хто що пропонує робити. - Я повернувся до десантників. Якось само собою вийшло за негласною домовленістю на модулі я був старшим.

- А що пропонувати. Чекати і сподіватися, що це наші. – Сергій уважно спостерігав за крапкою. Пройшло кілька хвилин крапка розтанула і на екрані з'явилися контури величезного крейсера еліпсоїдної форми.

- Це гусиди, однозначно, - Біл як пілот розбирався в контурах кораблів як своїх, союзників так і ворогів.

- Дивно було б, якби з'явивсь хтось інший, - Жорж нервово засовався на кріслі.

Тим часом, комп'ютер видав на екран тактико-технічні характеристики корабля.

Вісім плазмових установок, дев'ятнадцять лазерів і безліч різних ракет, і це тільки те, що було в базі даних комп'ютера.

- Великий до нас однак прислали кораблик, видно поважають.