Сергій Каріук - Кременецький звір, Сергій Каріук

відчикрижила. Пищав ваш кат, як в’юн. Так от, не такий страшний чорт, ваш Болиць… бо… — Голота поставив руки в боки, а тоді піймав на собі пильний погляд. З темного кутка уважно і, що дуже дивно, тверезо на нього дивився загорнутий у плащ бородань. — Що вилупив оченята?

— Дивлюся, бо цікаві ти брехні розповідаєш, — спокійно заявив чолов’яга, і Голота повільно розвернувся до нього.

— Брехні? Ти це кому сказав, собача ти мордяко? — спитав він, мружачи очі.

— Тобі, довбню! — бородань відповів спокійно, явно відчуваючи свою силу. До Голоти підбіг миршавий і сіпнув того за рукава.

— Це ж Миколай-возний, не чіпай його. Він таких, як ти, на сніданок, обід та вечерю їсть, дурню, — зашепотів, відтягуючи Голоту від столу Миколая. Але той не давав себе забрати, вирвав руку і штовхнув миршавого до шинквасу. Чоловік упав, а шинок знову завмер. Ніхто не хотів пропустити видовище.

Голота вкотре підбоченився, провів руками по вусах і розчепірив ноги.

— Якось у Каневі я одному розумнику руку мало не відірвав, коли він таке сказав, — похвалився він.

— То в Каневі. Там, мабуть, люди всі дрібні й полохливі, як миші, якщо дозволили такому засранцю доторкнутися до себе.

— Я й тобі можу! — притиснув Голота кулаки до грудей.

— Надірвешся.

— Оце чоловіча розмова! Виходь, чоловіче. Хоч назовись.

Бородань спокійно витер руки об кунтуш, не відриваючи погляду від Голоти. А тоді вперся своїми кулачиськами об стіл і випростався на весь свій немаленький зріст, майже зачепивши головою крокви.

— Миколай Засинський, возний магістратського суду. А ти хто, чоловіче язикатий?

— Князь Вишневецький, володар Вишневця й усіх тутешніх околиць, — з серйозною мармизою проказав Голота. Шинок негайно вибухнув реготом. — То що, до зброї?

— У нас, князю, не прийнято з міськими урядниками битися. Та ще й різній голоті безрідній, — презирливо проказав возний. — Але так тому бути: йди сюди, синку, віддухопелю так, що й рідна мати не пізнає.

Кров кинулася Голоті в обличчя, він стрибнув уперед і змахнув рукою, мітячи в скроню. Та бив він повільно й лиш трохи зачепив рукою возного, що стояв, мов статуя, а в потрібний момент просто відвів голову від п’яного замаху.

— То ти так мав мені руку ламати? Не виріс ще, — возний зробив швидкий крок назустріч і так уперіщив Голоту по голові, що той ледь втримався на ногах, хитнувшись, як лозина. Уже наступної миті возний, що був досвідченим бійцем і без страху сам один ходив нічним Кременцем, кинувся добивати. Він мав намір раз і назавжди вгомонити нетверезого нахабу, що нетвердо стояв на ногах, та той несподівано вислизнув. Голота миттю пірнув під руку високого Засинського, зайшов до нього ззаду, обхопив руками, підняв і з усієї сили швиргонув на лаву, упавши поруч. Миттєво підхопившись, Голота кинувся до отетерілого від польоту Засинського, схопив його за шию й затиснув з усіх сил. Велетень намагався піднятись, перекидався, бив Голоту об стіни та стовпи, трощачи миски, кухлі та макітри, однак суперник тримався на возному, як кліщ. Врешті суддівський почав задихатись, обличчя його побуряковіло, він упав на спину, а за кілька митей захрипів і затих, знепритомнівши.

Перемога над місцевим чемпіоном кулачних боїв виявилася такою блискавичною та неочікуваною, що шинок на кілька секунд завмер. Голота підвівся і з сумом подивився на нові полотняні штани, які дав йому Карась — вони репнули ззаду, і тепер крізь дірку світилося голе тіло. Голота засмучено обернувся, дивлячись на рештки:

— От сучий син. Вбрання через нього пішло під три чорти. Як тепер із красунями знайомитися, га?! — він зробив кілька кроків, схопив кухля з пивом і щойно збирався ковтнути, як на його голову обрушився страшний удар. Голота поставив назад кухля, схопився за макітру, відступив на крок назад. Похитуючись, позадкував до дверей, відчинив їх спиною і випав із шинку. Він спустився зі сходів, ще встиг зробити з десять кроків, не більше, коли його вдарили по тім’ю вдруге. Нічне небо гойднулося й перевернулося догори дригом, Голота заточився й сів на землю. Третій удар таки вклав його спочивати на вологу від нічного туману бруківку.

Розділ 5

У якому герой обживає своє персональне пекло

Голота сидів у могильній темряві на жмутку гнилої вогкої соломи й трусився від холоду. Обхопивши руками коліна, він стогнав і хитався назад і вперед, аби хоч якось зменшити біль. Той пульсував по всьому тілу, розходячись хвилями від спини, всенькій у червоних розчерках зірваної нагаєм шкіри. А ще потроху-потроху його охоплював страх. Голота вдихав його розбитим носом та губами, він ліз до вух та очей, а тоді заповзав у груди, кусаючи нутрощі.

В’язень з жахом прислуховувався до найменшого шуму, уявляв, як із пискливим скрипом розчахнуться двері і його знову поволочуть униз, туди, де залізний запах крові б’є у ніздрі з такою силою, що паморочилося в голові й підкошувалися ноги. Страх розростався й розривав Голоту зсередини. Він підніс тремтячі руки до вилиць, стиснув їх руками й що мав сил почав гнати від себе думки про ката та можливі вигадки, які той приготував йому сьогодні. Аби не збожеволіти прямо зараз, Голота зробив нелюдське зусилля й узявся згадувати, скільки він уже тут, хоча й сам знав, що давно заплутався у часі. Усе злилося в один довгий, липкий, як тягуча смола, день. Він міг згадати лише той ясний жовтневий ранок, коли зайшов до Кременця, сповнений незрозумілої радості, і ту заплутану ніч, що, зрештою, привела його сюди…

***

…Незрозумілу радість, що змушувала дрижати, говорити й робити дурниці, вибив з голови удар пляшкою у скроню. Усередині щось обірвалося. Він неначе пірнув із високої скелі у море, як колись давно у Боннасолі, містечку неподалік Генуї, коли побився об заклад на двадцять сольді з п’янючим моряком-сицилійцем. Тоді він занурився так глибоко, що торкнувся дна, й з несподіваною ясністю зрозумів: йому не вистачить повітря виплисти. Страх додав тоді сил. Пірнальник злякано й хаотично замахав руками й ногами, пнучись до рятівної поверхні. Здавалося, вона ось-ось, поруч, і варто лише зробити зусилля, як повітря заповнить спустошені легені. Однак море не випускало. Голота злякано й безладно смикався, пускав бульки, та коли вже змирився і був готовий впустити в себе вбивчу воду, то з широким схлипом зачерпнув ротом повітря разом із солоними бризками. І побачив рибальські човни, що снували тут і там аж до обрію…

Голота розплющив очі, стрепенувшись усім тілом, і закашлявся. Ніякого солоного