Ненсі Спрінгер - Енола Голмс. Справа про зникнення маркіза, Ненсі Спрінгер

він, — чи те, що відбувається зараз, має якийсь стосунок до батькової сме… гм, батькового відходу на той світ. Мабуть, ти нічого не пам’ятаєш.

— Мені було чотири роки, — відповіла я. — І я пригадую лише чорних коней.　

— Звісно. Тож через кілька днів після похорону в нас виникли певні непорозуміння…　

— М’яко кажучи, — перервав його Шерлок. — Я б сказав битва на життя і на смерть.　

Не звертаючи уваги на його зауваження, Майкрофт вів далі:　

— Непорозуміння щодо подальшого ведення господарства у маєтку. Ані Шерлок, ані я не мали жодного бажання тут мешкати, тож мати вирішила самотужки вести всі справи у Ферндел-Холі й отримувати з нього прибуток.　

Але ж матуся й справді всім керувала, хіба ні? Проте Майкрофтові ця думка чомусь здавалася безглуздою.　

— Оскільки я первісток у нашій родині, то маєток по праву належить мені, — продовжив Майкрофт. — Мама не збиралася з цим сперечатися, однак їй було невтямки, чому це вона не може вести справ замість мене. А коли ми з Шерлоком змушені були пояснити матері, що в неї немає права мешкати тут без мого дозволу, її це страшенно роздратувало. Відтак вона заявила, що в цьому помешканні нам більше не раді.　

Святі небеса. Який жах! У моїй свідомості все перевернулося догори дриґом, наче мене підвісили на гілці вниз головою. Адже все життя я вважала, що брати не з’являлися в маєтку через мою ганебну появу на світ, а дійсною причиною стала… сварка з нашою матір’ю!　

І як після цього почувався Майкрофт? Чи Шерлок?　

Власне, я й сама тепер не знала, що відчуваю, окрім здивування. Втім, у моєму серці з’явилася неймовірна легкість і воно затріпотіло, наче метелик.　

— Я щомісяця надсилав матері кошти на утримання маєтку, — продовжував Майкрофт. — А вона щоразу відповідала скупими вимогами збільшити цю суму. Натомість я попросив її надсилати звіти про витрати, і вона погодилася. Її постійні прохання про додаткові кошти здавалися напрочуд виправданими, тож я завжди відповідав згодою. Однак тепер ми знаємо, що всі ці витрати були вигадкою. Куди ж насправді поділися гроші? Гм, ми навіть гадки не маємо.　

Я помітила, що він завагався.　

— Але у вас є здогадки, чи не так? — поцікавилася я.　

— Так. — Майкрофт глибоко зітхнув. — Ми підозрюємо, що мати відкладала гроші для цієї витівки. — Він зітхнув ще глибше. — Схоже на те, що вона забрала, так би мовити, «свої» гроші та втекла світ за очі. Тож тепер їй на нас начхати.　

Що він у біса каже? Мама мене покинула?! Я аж рота роззявила з подиву.　

— Майкрофте, пожалій дівчинку, їй потрібен час, аби обміркувати всю цю інформацію, — пробурмотів Шерлок до брата, а потім лагідно звернувся до мене: — Еноло, простіше кажучи, ми вважаємо, що вона втекла.　

Але ж це просто неймовірно, неможливо! Матінка нізащо б так зі мною не повелася!　

— Ні! — вигукнула я. — Такого не може бути!　

— Подумай сама, Еноло, — сказав Шерлок тоном, який дуже нагадував матусин. — Всі докази свідчать про це. Якби вона була поранена, її уже відшукали б, а якби з нею трапилося нещастя, нам би обов’язково повідомили. Навряд чи в когось були підстави завдати їй шкоди, та й на обман це теж не схоже. Ніхто не наважився б викрасти її, хіба що заради викупу, проте грошей у нас досі не вимагали. — Він важко зітхнув і продовжив: — Однак, якщо вона жива, чудово почувається та займається улюбленою справою…　

— Як завжди, — докинув Майкрофт.　

— То, можливо, увесь цей безлад був лиш, спробою замилити нам очі.　

Навести на хибний шлях, так би мовити, — погодився Майкрофт. — Здається, вона поча: планувати цю втечу багато років тому…　

Я виструнчилася, неначе жердина, намага чись зібрати докупи всі думки.　

Але ж мама могла втекти будь-якої мит

— Майкрофте, пожалій дівчинку, їй потрібен час, аби обміркувати всю цю інформацію, — пробурмотів Шерлок до брата, а потім лагідно звернувся до мене: — Еноло, простіше кажучи, ми вважаємо, що вона втекла.　

Але ж це просто неймовірно, неможливо! Матінка нізащо б так зі мною не повелася!　

— Ні! — вигукнула я. — Такого не може бути!　

— Подумай сама, Еноло, — сказав Шерлок тоном, який дуже нагадував матусин. — Всі докази свідчать про це. Якби вона була поранена, її уже відшукали б, а якби з нею трапилося нещастя, нам би обов’язково повідомили. Навряд чи в когось були підстави завдати їй шкоди, та й на обман це теж не схоже. Ніхто не наважився б викрасти її, хіба що заради викупу, проте грошей у нас досі не вимагали. — Він важко зітхнув і продовжив: — Однак, якщо вона жива, чудово почувається та займається улюбленою справою…　

— Як завжди, — докинув Майкрофт.　

— То, можливо, увесь цей безлад був лише спробою замилити нам очі.　

Навести на хибний шлях, так би мовити, — погодився Майкрофт. — Здається, вона поча: планувати цю втечу багато років тому…　

Я виструнчилася, неначе жердина, намага чись зібрати докупи всі думки.　

— Але ж мама могла втекти будь-якої миті проскиглила я, — чому ж вона зробила це саме в мій день народження?　

Настала їхня черга дивуватися та губитися у здогадках. Я загнала братів у глухий кут.　

І саме тепер, під час моєї короткочасної перемоги, мені раптом спало на думку: навіщо ж матуся попрохала місіс Лейн віддати мені подарунки, якщо сама не встигне повернутися до святкової вечері?　

Чи взагалі ніколи…

РОЗДІЛ П'ЯТИЙ

Я ледь стрималася, щоб не зарюмсати, тож поспіхом перепросила й вийшла з-за столу.　

Шалено хотілося вирватися надвір. Може, від свіжого повітря мої почуття хоч трішки охолонуть. Затримавшись на хвилину, аби схопити новий набір для малювання (матусин подарунок!), я вибігла крізь кухонні двері, проскочила овочеву грядку, пробігла повз порожні стайні по траві газону й опинилася в лісі на околиці нашого маєтку. У затінку могутніх дубів я нарешті віддихалася і незабаром вже почувалася краще.　

Здавалося, окрім мене, в лісі нікого не було. Констеблі й інші шукачі оглядали вже віддалені поля та болота.　

Внизу положистого лісового схилу я забрела до своєї улюбленої місцини — глибокої скелястої улоговини, що була прихована, ніби зеленою оксамитовою сукнею, заростями папороті. Вузька стежина вела до бурхливого струмка, що утворював невелику заплаву під похиленою вербою. Незважаючи на сукню й панталони, я дряпалася по камінню й папороті, доки не дісталася тієї самої верби. Обійнявши її міцний стовбур, я притулилася щокою до порослої мохом кори і влаштувалася в тінистій розщелині між похиленим деревом і струмком.