Ненсі Спрінгер - Енола Голмс. Справа про зникнення маркіза, Ненсі Спрінгер

— Недоумства? — перепитав Майкрофт. — Невже ти не в змозі дійти розумніших висновків?　

— Наприклад?　

— Ти ж детектив, розслідуєш різні справи. Діставай свою лупу. Веди слідство.　

— Я вже це зробив. Тут більше немає цікавих зачіпок.　

— Може, варто пошукати надворі?　

— Після вчорашньої зливи? Дощ змив усі сліди, й ми не зможемо дізнатися, куди саме вона пішла. Нещасна жінка.　

Засмучена його грубим тоном і словами, я вийшла з кімнати, не забувши прихопити вазу із зів’ялими квітами.　

У кухні я натрапила на місіс Лейн. Вона скоцюрбилася над підлогою зі щіткою в руках і так ретельно чистила дерев’яні дошки, що я одразу зрозуміла — її теж обурила поведінка моїх братів.　

Я викинула букет із японської вази в дерев’яне помийне відро, прямісінько на овочеве лушпиння.　

Стоячи навкарачки, місіс Лейн скаржилася підлозі:　

— А я так раділа, що знову побачу містера Майкрофта та містера Шерлока!　

Я поставила вкриту зеленим слизом вазу до оббитої свинцем дерев’яної раковини та налила в неї трохи води з-під крану.　

Місіс Лейн тим часом продовжувала свій невдоволений монолог:　

— Натомість маємо те, що й завжди. Ті самі безглузді сварки й жодного доброго слівця про власну матінку, а вона, може, лежить уже десь…　

Її голос зрадницьки затремтів. Я не наважилася прохопитися хоч словом, аби ще більше її не засмутити.　

Схлипуючи й ретельно натираючи підлогу, місіс Лейн докинула:　

— Не дивно, що вони досі парубкують. Завжди все має бути по-їхньому. Певні своєї правоти й ніколи не визнають, що у жінок теж може бути міцний характер.　

Раптом зателенькав дзвіночок, з’єднаний із такими самими дзвониками в інших кімнатах крученим дротом, що тягнувся вздовж стіни над плитою.　

— Ну от і маєш, дзвінок із малої вітальні. Мабуть, пани хочуть попоїсти, а я тут по лікті в бруді.　

Я й сама не відмовилася б щось перехопити, адже вранці пропустила сніданок. Тим паче, мені страшенно кортіло дізнатися, як просувається розслідування, тож я поквапилася до малої вітальні.　

За невеличким столиком у кімнаті сидів Шерлок і курив люльку, не зводячи пильного погляду з Майкрофта, який всівся напроти.　

— Гадаю, двійко найкращих мислителів Англії мусять розв’язати цю загадку, — озвався Майкрофт. — Передусім варто з’ясувати, пішла мати кудись із власної волі чи ні та чи планує вона повернутися? Розгардіяш у її кімнаті…　

— …може свідчити про те, що вона збиралася раптово й поспіхом, або ж є лише черговим доказом її неохайності в думках та побуті, — урвав його Шерлок. — Хіба можна говорити про здоровий глузд, якщо йдеться про поведінку жінки, та ще й у літах?　

Коли я увійшла до кімнати, брати одночасно підвели на мене погляди. Певно, сподівалися, що то служниця, хоча їм вже варто було зрозуміти, що служниць у цій оселі немає.　

— То нам врешті-решт принесуть сніданок чи ні? — запитав Майкрофт.　

— Хтозна, — відповіла я, вмощуючись за столом разом із ними. — Місіс Лейн не в доброму гуморі.　

— А й справді.　

Я прискіпливо роздивлялася своїх високих, гарних (принаймні мені так завжди здавалося), неймовірно розумних братів і щиро ними захоплювалася. Як мені хотілося з ними потоваришувати. Хотілося, щоб вони…　

Нісенітниці, Еноло. Ти й сама чудово впораєшся з усіма негараздами.　

Проте братам уже було байдуже до мене.　

— Запевняю тебе, наша мати не страждає ані від старечого недоумства, ані від втрати пам’яті, — Майкрофт звернувся до Шерлока. — Жодна недоумкувата людина нізащо не зможе так добре розписувати рахунки, які вона надсилала мені впродовж останніх десяти років, із напрочуд детальними описами витрат на встановлення ванної…　

— …якої тут немає, — уїдливо докинув Шерлок.　

— І туалету…　

— Те саме.　

— Збільшення платні лакеям, служницям, посудомийниці й іншим слугам, які були в маєтку…　

— І якими тут і не пахне.　

— Садівнику, його помічникові — майстру на всі штуки…　

Яких так само тут ніколи не було, якщо не брати до уваги Діка.　

Його радше можна назвати майстром-ламайстром, — погодився Майкрофт. Він пожартував, проте ніхто чомусь і не посміхнувся. — Дивно, що мати не включила до переліку витрат на колі Реджинальда, адже його теж можна вважати прислугою! Зрештою, були ж уявні коні й поні, вигадані екіпажі, візник, конюхи та їхні помічники…　

— Що казати, нас майстерно обкрутили круг пальця.　

— А в Еноли, якщо я не помиляюся, були вчитель музики, інструктор із танців, гувернантка…　

Брати стурбовано перезирнулися, ніби проблема, яку вони щойно обговорювали, мала колосальне значення. Вони одночасно обернулися до мене.　

— Еноло, — суворо запитав Шерлок, — хоча б гувернантка в тебе є, еге ж?　

Але гувернантки в мене не було. Мама відрядила мене до школи разом з іншими сільськими дітлахами, і коли я вивчила там усе, на що спромоглася, вона запевнила, що надалі я чудово впораюся сама. І знаєте, я таки чудово всьому давала раду. Я прочитала кожнісіньку книгу в бібліотеці Ферндел-Холу — від «Дитячого саду віршів»[19] до Британіки[20].

Оскільки я забарилася з відповіддю, Майкрофт перефразував запитання:　

— Ти ж отримала гідну освіту, юна леді?　

— Я читала Шекспіра, — нарешті спромоглася одказати я, — а ще Арістотеля, Лока[21], новели Текерея[22] та есе Мері Волстонкрафт[23].　

Обличчя братів аж застигли від непідробного жаху.　

Навряд чи я налякала б їх більше, якби розповіла, що навчалася виконувати трюки на цирковій трапеції.　

Шерлок обернувся до Майкрофта і спокійно промовив:　

— Це моя провина. Жінці нізащо не можна довіряти, навіть власній матері! Я мусив принаймні раз на рік приїжджати сюди, байдуже, якими неприємними були б ці візити.　

Майкрофт відповів таким самим спокійним, проте засмученим тоном:　

— Навпаки, Шерлоку. Це я весь час нехтував своїми обов’язками. Я ж старший син…　

Зненацька почулося тихе кахикання, і до кімнати зайшов Лейн. Він приніс тацю з сандвічами з огірком, шматочки фруктів та глек із лимонадом. Поки Лейн подавав їжу до столу, в кімнаті запала блаженна тиша.　

Скориставшись мовчанкою, я сформулювала запитання, яке цікавило мене найбільше, і, дочекавшись, коли Лейн вийде з кімнати, звернулася до братів:　

— Скажіть, як усе це стосується зникнення мами?　

Однак замість відповіді Майкрофт зосередився на їжі.　

Шерлок постукотів пальцями по накрохмаленій мереживній скатертині.　

— Ми намагаємося сформулювати теорію, — нарешті озвався він.　

— І що це за теорія?　

Знову тиша.　

Я не стрималася:　

— Чи побачу я свою матінку знову?　

Якийсь час вони не підводили на мене очей, проте, коли тиша затягнулася непристойно довго, Шерлок кинув погляд на брата й промовив:　

— Гадаю, вона має право знати, Майкрофте.　

Той важко зітхнув і, кивнувши, відклав недоїдений третій сандвіч.　

— Ми намагаємося зрозуміти, — озвався