Марі-Анна Харт - Невидимі сліди, Марі-Анна Харт

— Ти не виглядаєш, як зазвичай, — зауважив Олівер, ставляючи кухоль перед Йєном. — Що сталося, старий? Це не твій стиль сидіти в тиші.

Йєн повільно підняв погляд на Олівера, але не відповів одразу. Він просто взяв кухоль і зробив ковток, поки в голові крутилися тисячі думок. Між ними запанувала тиша, але вона була наповнена недоговореними словами, з якими Йєн не був готовий поділитися.

— У мене проблеми з однією дівчиною... точніше, знайомою, — почав Йєн після паузи, злегка зітхнувши. — Вона приїхала зі мною.

— То ти тут плануєш жити, щоб уникнути свою подругу? — спитав він, намагаючись виявити хоч трохи гумору.

Йен підняв погляд і, не зовсім зацікавлений у відповіді, буркнув:

— Вона не моя подруга і я нікого не уникаю.

— Ага, звісно, — Олівер кивнув, нахилившись, щоб ще раз наповнити кухоль. — Ти вже сидиш тут три години.

— Тут класно, — Йен відповів коротко, відмахуючись від жартів.

Олівер не зупинявся на жартах, продовжуючи, як зазвичай:

— Про всяк випадок хочу тебе попередити, що спати тут буде вельми незручно.

— Не смішно, — Йен буркнув, не знаходячи в цьому ніякої причини для сміху.

Бармен все-таки не залишав спроби розібратися в ситуації:

— Якщо тобі так не подобається її компанія, то чому ти взяв її із собою?

Йен взяв кухоль пива, пив маленькими ковтками, наче намагаючись не відповісти відразу.

— Це було прохання Рона, — пояснив він, ніби виправдовуючи свій вчинок.

Олівер не зупинявся:

— Думаю, тобі варто піти на курси і навчитися казати "ні".

— Дуже смішно. Із кожним роком твої жарти стають все більш оригінальними, — Йен не витримав і саркастично відповів.

Олівер дивився на нього без жодних жестів, тільки з легким розумінням:

— Я серйозно, чувак. Ти дорослий, а ведеш себе як дитина.

Йен сам розумів, що переховуватися  в барі — це по дитячому, але він не хотів повертатися додому. В його голові виникали різні думки, і кожна з них ставала гіршою за попередню.

— Про всяк випадок не сильно напивайся, бо тоді ти будеш легкою наживою, — сказав Олівер, намагаючись хоч якось розрядити атмосферу.

— Хахахаха, — Йен відповів коротким сміхом, намагаючись зберегти зовнішній вигляд спокою.

Після ще двох годин перебування в барі Йен нарешті вирішив, що настав час іти.  Він залишив свою машину біля бару і спокійно пішов у бік свого будинку. Холодна нічна прохолода трохи розвіяла його стан, хоча думки все ще пригнічували його в  його голові. Він вирішив, що якщо Кейт захоче поговорити, він скаже, що дуже втомився, і піде спати. А зранку, коли приїдуть його друзі, їм уже не доведеться залишатися наодинці.

Крокуючи до будинку, Йен відчував, як у нього ще більше псується  настрій. Він підійшов до дверей і, відкривши їх, побачив, що в будинку панує тиша. Це було дивно, але йому здалося, що ця тиша створює ще більше відчуття незручності. Піднявшись на другий поверх, Йен згадав, що, мабуть, варто було б зачекати, поки Кейт вибере кімнату, щоб не створювати додаткових непорозумінь. Адже тепер у нього був шанс потрапити в її кімнату не плануючи цього.

Йєн тихо йшов по коридору, намагаючись не порушити тишу, що панувала в будинку. Кроки майже не звучали на м’якому килимі, коли він проходив другий поверх, обережно відкриваючи двері кожної спальні. Він не хотів потривожити нікого, але серце билося важче з кожним кроком. Кожна кімната була порожня, і йому здалося, що він може продовжити, але в кінці коридору він помітив те, що шукав.

Відкривши чергові двері, Йєн побачив її. Кейт спала на ліжку, її руки м’яко обвивали подушку, а волосся нестримно розсипалося по плечах, немов спала вона безтурботно, в повному спокої. Вона була одягнена в тому, в чому приїхала: пальто, яке не було знято, і валіза, що залишалася недоторканою поруч. Здавалося, що вона просто втомлено впала на ліжко і миттєво заснула, не думаючи про нічого.

Йєн замер на мить, спостерігаючи за її спокоєм, що різко контрастував з його власною внутрішньою бурею. Його серце билося нестерпно швидко, а думки перепліталися в голові, ніби хаос не залишав місця для спокою. Він не міг не помітити, як вона виглядала в цей момент — ніби весь світ зупинився для неї.

Тихо, щоб не розбудити її, він обережно вийшов із кімнати і закрив за собою двері. Крокуючи по коридору, він направився в свою кімнату, де спробує хоча б трохи заспокоїтися, хоча думки про неї все одно не відпускали.

В його голові ще кілька хвилин лунали слова Олівера про замок на дверях, і він тихо посміхнувся сам до себе. Це було дивно, але сміх допомагав розслабитися. Завтра буде новий день, нові обставини. Йен розумів, що з ранку вони вже не будуть наодинці — адже друзі приїдуть, і напруга почала потроху відступати. Йен ліг на ліжко і швидко заснув.