Борис Черкас - Поле битви — Україна. Від «володарів степу» до «кіборгів». Воєнна історія України від давнини до сьогодення

Приблизно у 675–672 р. до н. е. усе йшло, як і було задумано, кіммерійці та скіфи справді винищували один одного поблизу ассирійських кордонів, у тому числі й на території Мідії. Після того років десять ані ті, ані інші у ассирійських анналах не згадуються. Є підстави вважати, що скіфи підкорили Мідію, ясна річ, неабияк при цьому спустошивши країну. Підставою для такого твердження є те, що мідійський цар через кілька десятиліть «згадав», що є васалом скіфського владики.

Саме після перших походів в Азію з’являються у степах Передкавказзя найбагатші скіфські кургани, наповнені здобиччю та/або дарунками з країн Сходу. Серед найбільших — Келермеський курган, у ньому знайдена багато прикрашена зброя скіфського царя, котрий взяв участь у закавказьких війнах — меч у золотих піхвах і бойова сокира. Знайдені там деталі кінської вуздечки, дзеркала, дорогоцінний посуд, а в одному з курганів на Ставропіллі було виявлено деталь дишла ассирійської колісниці. Частина ветеранів азійських походів не зупинилася у Передкавказзі, а відправилася далі на північний захід. Так, у кургані поблизу Люботинського городища на Харківщині було знайдено бронзову булаву, фрагмент ритона й срібне дзеркало, виготовлені у Закавказзі. Датовані цим часом східні «сувеніри» знайдені також у скіфських курганах правобережного Лісостепу, наприклад поблизу Медвина.

Після початку повстання у Вавилоні (травень 627 р. до н. е.) не знадобилося і двадцяти років, щоб колись могутня Ассирійська держава назавжди зникла з політичної карти. Коли в 623 р. до н. е. мідійський цар зі сходу вторгся в межі Ассирії й обложив Ніневію, на історичній арені знову з’явилися скіфи. Спочатку як союзники ассирійців. Вони не лише зняли облогу, а й пройшли з каральним походом по території Вавилонії, Палестини та Сирії — перелічені країни брали участь в антидержавному заколоті. Оскільки у ті часи частина Палестини перебувала під контролем Єгипту, можна сказати, що скіфи вийшли до рубежів володінь фараонів. Володар Єгипту Псамметих I вирішив не воювати, а відкупитися від незваних гостей. Оскільки наступні років десять згадок про скіфів у давніх документах не виявлено, то й тоді вони в Азії не затрималися.

І знову скіфи об’явилися в Азії, коли 612 р. до н. е. об’єднані сили двох царів — вавилонського Набопаласара та Кіаксара мідійського — у черговий раз загнали ассирійців у глухий кут, точніше — за стіни Ніневії, найбагатшого міста й могутньої твердині колись великої імперії. Скіфський ватажок Мадій зі своїми воїнами з’явився у вирішальний момент. Його міг викликати на підмогу царський гонець, котрий якимось дивом прослизнув із обложеної столиці з відчайдушним закликом про допомогу.

Поява свіжої кінної армії могла схилити терези на кожну зі сторін. Коли б скіфи вдарили по війську вавилонян і мидійців, вони мали шанс, як у старі добрі часи, урятувати Ассирію. Але цар Мадій знав напевно, що царі-заколотники зможуть завдати його загонам завеликих втрат. Сумніви скіфів відчули заколотники. Цар Мідії, Кіаксар, виявивши відвагу (і хитрість), особисто з’явився у табір Мадія і для початку смиренно нагадав йому, що, як і раніше, вважає скіфського владику своїм верховним (!) володарем. Ніневія впала, її не врятували ані потужні укріплення, ані відвага захисників (столиця нараховувала до 300 000 населення). За три місяці з початку облоги місто було захоплене й спалене вщент. Його руїни археологи дивом віднайшли лише у XIX ст. Можна сказати, що давні пророцтва нарешті збулися у більш ніж повному обсязі: «Горе місту крові! Усе воно повне обману й злочину, не припиняється у ньому розбій. Ляскіт бича й стукіт коліс, що крутяться, іржання коня, що скаче, і гуркіт колісниці, що несеться. Несеться кіннота, і блищить меч, і блищить спис — і безліч убитих, і купи трупів. Без кінця тіла, спотикаються об тіла вбитих!»[1]

Спільні дії скіфів, вавилонян і мідійців на руїнах Ассирійської держави тривали аж до 601 р. до н. е. Під цим роком згадано спільний похід вавилонян на чолі з царем Навуходоносором і скіфських загонів до рубежів Єгипту. Цей похід фараонові Нехо вдалося зупинити. У 597–596 рр. до н. е. загроза скіфського набігу нависла вже над Месопотамією. Деякі історики вважають, що на період 630–615 р. (або аж до 596 р.) — словом, на кінець VII ст. до н. е. — припадає геродотівський 28-річний «період гегемонії скіфів» у Азії.

Коли потреба у союзниках відпала остаточно, а місцеві правителі відчули, що ті виходять з-під контролю, для скіфів усе закінчилося дуже швидко й сумно. Цар Кіаксар винищив частину воєначальників на організованій ним гулянці. Цей кривавий банкет нині датують 596 або 594 р. до н. е. Стверджують, що хитрий Кіаксар відпустив рештки скіфських загонів не просто так, а узявши із них зобов’язання по дорозі додому обов’язково пройти через територію Урарту. Розкопки свідчать, що деякі фортеці Урарту й насправді було захоплено приблизно в цей час, захоплено зненацька, а не після тривалої облоги, на яку степові воїни були не здатні. У кладці стін знайдено чимало бронзових вістрів стріл скіфського типу.

Серед знахідок у курганах на території України, залишених не тільки скіфами, а й кіммерійцями, знайдено речі урартського походження. Серед них — посудини, зроблені з листової бронзи й прикрашені двома литими ручками. Виявлені вони не тільки у гірських районах, а й по той бік Кавказу, на Кубані. Точнісінько така посудина була знайдена на початку 1980-х рр. на території Черкаської області поблизу села Квітки, у багатому похованні кіммерійського вождя.

Підбиваючи підсумки азійської «одіссеї» кіммерійців та скіфів, відзначимо, що долі та діяння їхні у чомусь подібні, а у чомусь відмінні. Кіммерійці створили в Азії власну «країну Гамір», що протрималася понад сто років. Скіфи виступали скоріше руйнівною, ніж творчою силою. Вони взяли участь у трьох війнах, у двох із яких боролися на боці Ассирії. Їхнє втручання на півстоліття подовжило існування ненависної народам Давнього Сходу імперії, однак вибір, зроблений у третьому азійському поході, призвів до загибелі Ассирійської держави. Її спадщину поділили між собою місцеві правителі, а скіфи (та й кіммерійці теж) виявилися зайвими на цьому святі перемоги. Усім довелося так чи інакше повертатися до Європи.

Країна міст

Обживаючи землі України кілька століть тому, наші предки звернули увагу на залишки невідомо коли й ким зведених укріплень. На давні покинуті фортеці й міста можна було натрапити на землях від Дністра і меж Полісся на заході до Слобожанщини на сході. Тоді в українській мові з’явилося слово «городище», яке згодом стало офіційною назвою багатьох населених пунктів. Коли усіма цими валами й городищами зайнялися археологи, то встановили, що більшість із них споруджено задовго до появи на сторінках літописів не те що України, але й Русі. Нині добу будівництва цих давніх фортець називають «скіфською» або раннім залізним віком. У ті далекі часи у стосунках з кочовиками їхні сусіди мали небагатий вибір: або бути пограбованими і платити