Вікторія Ван - Мелодія серця, Вікторія Ван

Глава 4

Юн лежала в своєму ліжку, втупившись у стелю, намагаючись заспокоїти думки, що вирували в її голові. Минуло кілька днів після розмови зі Шуґою, але його слова досі не давали їй спокою. Вони повільно оберталися навколо, мов кола на воді, зачіпаючи все, що було для неї важливим.

В кімнаті панувала напівтемрява. Тьмяне світло лампи ледь освітлювало обличчя Юн, коли вона зітхнула, перевертаючись на інший бік. Їй важко було заснути останні кілька ночей. Її тривожили не лише слова Шуґи, але й усвідомлення того, що між нею та хлопцями тепер все змінилося. Момент невинної дружби та довірливих стосунків було зруйновано, а тепер перед нею стояло важке рішення, від якого залежала не лише її доля, а й доля кожного з них.

«Чонгук… Техьон… Шуґа…» — їхні імена лунали в її голові, ніби відлуння, яке не давало спокою. Вона бачила їх кожного дня, відчувала їхні погляди, але тепер, замість тепла, вона відчувала розгубленість і невпевненість. Як вона могла обрати між ними? Як могла визначитися, якщо сама не до кінця розуміла свої почуття?

Юн знову перевернулася на ліжку, глибоко зітхнувши. Їй нестерпно було перебувати в кімнаті, де стіни здавалися замкнутими, тиснучи на неї. Вона піднялася з ліжка, підійшла до вікна й відчинила його, впустивши в кімнату прохолодний нічний вітер. Місяць яскраво світив на небі, освітлюючи дерева та дах будинку навпроти. Здавалось, що ніч приховувала в собі всі відповіді, але для Юн вона була лише нагадуванням про невідомість, у якій вона опинилася.

«Мені потрібно щось вирішити», — подумала вона, закусивши губу. Але як вирішити, коли кожен із хлопців займав особливе місце в її серці? Чонгук був її опорою, завжди поруч, коли вона потребувала підтримки. Його доброта та турбота робили його схожим на справжнього друга, але останнім часом вона відчувала, що в його погляді з'явилося щось більше. Щоразу, коли він посміхався їй, його очі світилися якимось іншим, незнайомим для неї теплом.

Техьон, з іншого боку, був її надією. Він був тим, хто міг розсмішити її, навіть у найтемніші моменти, змусити забути про всі турботи й просто насолоджуватися миттю. Його творчість, його унікальний спосіб бачити світ робив його особливим. Він умів дарувати їй відчуття легкості, але чи могла вона бачити в ньому щось більше, ніж просто друга?

А Шуґа… Його спокій, його впевненість і таємничість завжди приваблювали Юн. Вони часто розмовляли про найрізноманітніші речі, і вона завжди захоплювалася тим, як він міг розуміти її з півслова. Але його зізнання про те, що він теж відчував до неї щось більше, ніж дружбу, збентежило її. Вона ніколи не бачила Шуґу в цьому світлі, і тепер не знала, як реагувати на його почуття.

Юн стиснула руки на підвіконні, її серце билося швидше. Вона знову і знову поверталася до однієї й тієї ж думки: «Як обрати?» Їй не хотілося робити боляче жодному з них, але водночас вона розуміла, що їхні стосунки вже ніколи не будуть такими, як раніше.

Раптом тишу кімнати порушив звук повідомлення на телефоні. Юн здригнулася, її пальці швидко потягнулися до телефону, і вона побачила, що це було від Чонгука.

Чонгук: «Ти не спиш?»

Юн замислилася на кілька секунд, перш ніж відповісти.

Юн: «Ні. Ти щось хотів?»

Відповідь прийшла майже миттєво.

Чонгук: «Можемо поговорити? Я біля твого будинку.»

Її серце різко підстрибнуло. Чонгук біля її будинку? О пів на другу ночі? Що сталося?

Швидко вдягнувши светр, Юн тихо вийшла з квартири й попрямувала вниз до дверей. Вона й не помітила, як її пальці почали нервово тремтіти. Чонгук завжди був тим, хто міг її заспокоїти, але цього разу вона відчувала себе трохи незатишно. Можливо, тому, що тепер знала, що його почуття до неї були глибшими, ніж вона собі уявляла.

Коли вона відчинила двері, то побачила його — він стояв біля дерева, сховавши руки в кишені. Його обличчя було напруженим, але в очах читалася рішучість. Чонгук завжди був таким — спокійним, але водночас рішучим, коли це було необхідно.

— Привіт, — тихо сказала Юн, крокуючи до нього.

Чонгук підняв голову й посміхнувся їй, хоча його усмішка була трохи невпевненою.

— Привіт, — відповів він, і його голос лунав трохи нижче, ніж зазвичай.

Вони постояли в мовчанні кілька секунд, ніби кожен із них намагався підібрати правильні слова.

— Ти здавалася напруженою останнім часом, — нарешті сказав Чонгук, подивившись їй прямо в очі. — Я хотів переконатися, що з тобою все гаразд.

Юн зітхнула й похитала головою.

— Нічого особливого… Просто… багато думок, — вона не знала, як точно описати те, що відбувається всередині неї.

Чонгук підійшов ближче й подивився на неї, нахиливши голову набік.

— Це через нас? — запитав він, і в його очах з'явилася тінь смутку.

Юн затримала подих, не знаючи, як відповісти.

Юн відчула, як її серце стискається від запитання Чонгука. Вона стояла перед ним, намагаючись зібрати докупи свої думки, але слова застрягли в горлі. Їй здавалося, що він бачить її наскрізь, і це відчуття не давало їй спокою.

— Я... — почала вона, але одразу ж замовкла, коли побачила, як Чонгук зробив крок уперед, не відводячи від неї погляду.

Його присутність завжди заспокоювала, але цього разу в ній було щось інше, щось невимовне, що тримало Юн у стані напруги. Він виглядав таким серйозним, його очі блищали в нічному світлі, і вона зрозуміла, що цей момент — не той, який можна оминути жартом або відкласти на потім.

— Юн, скажи мені правду, — він говорив тихо, майже пошепки, але його слова проникали в її душу. — Ти не можеш весь цей час тримати це в собі. Я бачу, що щось змінилося.

Юн мовчки дивилася на нього, відчуваючи, як у її серці відбувається боротьба. Як вона могла зізнатися йому в тому, що не може вирішити, що її розриває на частини між ним, Техьоном і Шуґою? Як пояснити почуття, які вона й сама не могла до кінця зрозуміти?

— Чонгук... Я не знаю, як сказати тобі це, — тихо промовила вона, відвівши погляд, ніби її очі не могли витримати тягаря його погляду. Вона ковтнула повітря і на мить закрила очі, намагаючись зібратися з думками. — Я заплуталася. Здається, я заплуталася у власних почуттях.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍