Юні Хонг - Нунчі. Корейське мистецтво емоційного інтелекту, Юні Хонг

ж — базальні ганглії, «мозок плазунів», який відповідає за інстинкти й виживання. Зони мозку, відповідальні за нунчі, так би мовити, розподілені в усіх цих трьох частинах — неокортексі, лімбічній системі й базальних гангліях, — і неокортекс відіграє тут аж ніяк не провідну роль.

Сучасні люди Заходу найбільше цінують саме свій величезний неокортекс. І це зрозуміло, адже без нього ми не були б людьми. Проте він зчиняє багато галасу, заважаючи нам почути щось важливе від інших частин мозку — та й тіла загалом.

Щоб налаштуватися на давні й мовчазні частини мозку, які відповідають за інстинкти, потрібно навчитися певним прийомам, які допоможуть притишити голосну й вимогливу молодшу частину мозку (часом її називають «мавпячим мозком», оскільки вона завжди намагається дотягтися до чогось нового). Саме тому духовні лідери й філософи — від Будди, Ісуса, Марка Аврелія, талмудистів, ранніх католицьких схоластів до Екхарта Толле — закликали людей до медитації, молитов і мовчазливості. Зберігання спокою — найкращий спосіб вправляння в нунчі.

Мовчання — це просто, але аж ніяк не легко. У декого медитація та молитва викликають відразу, і мені не вдалося їх переконати. Проте існують і «світські» методи, за допомогою яких ви можете заспокоїти свідомість, якщо вам не до вподоби релігійні.

Можете вдатися до прийому, який використовую я: відчуваючи, що думки шалено вирують у голові, я подумки повторюю чи перефразовую кожне речення мого співрозмовника під час розмови. Це дає мені змогу не нервувати й не перебивати співрозмовника, а ще людині здається, ніби я уважно дослухаюся до її слів… бо я й справді до них дослухаюся! Слухаючи співрозмовника, ви щонайшвидше здобудете його довіру й симпатію. Річ у тім, що (як іще до мене зауважували багато видатних мислителів) одна з найважливіших людських потреб після потреби в їжі й безпеці — це потреба бути почутим. Більшості людей навіть однаково, чи погоджуєтеся ви з ними, головне — що ви слухаєте.

Блокатор нунчі 3: екстравертивність цінують більше, ніж інтровертивність

З якоїсь причини екстравертів уважають здоровими та щасливими, а от інтровертів — антисоціальними та смутними. Коли в подружжі один екстраверт, а другий — інтроверт, вони можуть часто сваритися, коли до них приходять гості, і це повторюється знов і знов: «Чого ти там ховаєшся, якщо наші друзі тут?» У більшості випадків друзі стають на бік екстраверта й витягають мовчазного товариша з його сховку, щоб він «здійснив свій внесок до спілкування».

Екстравертові в цій ситуації варто замислитися над правильністю своїх припущень. Чому ви так упевнені, що інтроверт ніяк не впливає на настрій присутніх? Якщо відстороненість інтроверта вас бентежить, чому ви вважаєте, нібито це його провина, а не ваша? Чому б вам просто не уявити, що ви зібралися у вітальні XIX століття й усі змушені сидіти саме там, бо це найтепліша кімната в оселі, де кожен може займатися рукоділлям, грати, спати тощо?

Коли випаде нагода, спробуйте поспілкуватися з інтровертом і краще з ним познайомитися. Найімовірніше, він знає більше, ніж будь-хто, про взаємини ваших друзів. Відстороненість інтроверта дає йому змогу зауважити загальну динаміку взаємин усіх присутніх та проаналізувати мову їхніх тіл — а екстраверт може навіть не помітити цього.

Блокатор нунчі 4: гостроязикість цінують більше, ніж «обтічність»

У дитинстві однією з моїх найулюбленіших книжок була дитяча повість Роальда Дала «Джеймс і гігантський персик»[19]. Джеймс, утративши батьків, зустрічає незнайомця. Той дає хлопчикові чарівні крокодилячі язики, але Джеймс випадково впускає мішечок з язиками на землю, і на дереві виростає гігантський персик. У ньому Джеймс подорожує світом з відчайдушною командою величезних комах-­мутантів. Коли персик опиняється неподалік від узбережжя Португалії, на нього нападають акули, проте він занадто великий і круглий, тому акули не можуть його вхопити, і все закінчується добре.

Ця історія завжди нагадувала мені про нунчі. Хотілося стати схожою на гігантський персик Джеймса: він був такий круглий, великий та обтічний, без гострих виступів, за які хтось міг би вхопитися, щоб скористатися ним. Обтічному персику акули не страшні.

Західне суспільство заохочує нахабних, гострих на язик людей. Нічого дивного, адже зухвальці намагаються привернути до себе увагу, тож ми частіше їх помічаємо. Проте гостроязикість призводить до двох наслідків. По-перше, гостра на язик людина може мимохіть образити співрозмовника. По-друге, якщо не тримати язика за зубами, то за нього схопити можуть. І більше не відпустять. Якщо ж ви спілкуєтеся обтічно, розмови у вас гладесенькі-рівнесенькі, голки не підточиш.

І вам не треба кардинально змінювати свою поведінку. Обтічність — це якість, а не вчинки.

Тож як бути «обтічним»? Якщо у вас виникає з кимось конфлікт, не варто відразу говорите перше, що спадає на думку. Насамперед потрібно вдихнути і, перш ніж щось сказати чи зробити, запитати себе: «Що я роблю й чому?»

Маячня якась, еге ж? Проте цей прийом спрацьовує. Неважливо навіть, як ви відповісте на це запитання. Замислившись над причиною своєї поведінки, ви відсторонюєтесь від плину власних думок, зосереджуєтеся на зовнішніх обставинах — і уникаєте загострення конфлікту.

Це запитання миттєво стабілізує вашу свідомість — ніби човен, який дуже розгойдався, зненацька щось зупинило. Ви збиралися нагримати на колегу через погано виконану роботу? Запитайте себе: «Що я роблю й чому?» Це аж ніяк не означає, що ви не можете дорікнути некомпетентному колезі, — на здоров’я, він, напевно, на це заслуговує. Але імовірніше, що ця розмова піде вам на користь, якщо спочатку ви замислитеся над цим запитанням.

Навіть якщо ви вирішите не стримуватись у поведінці чи словах, у цій ситуації у вас буде значно більше конт­ролю. Якщо ви не застосуєте цей прийом, ваша поведінка буде зумовлена неврівноваженістю та спантеличенням. Спробуйте намалювати коло в хиткому човні — нічого не вдасться! Лише гістряки на папері.

Блокатор нунчі 5: індивідуалізм цінують більше, ніж колективізм

У Кореї, коли дитина вередує, наприклад, у черзі до буфету й починає скиглити: «Скільки нам ще чекати? Я їсти хочу!», її батьки не скажуть: «Ти ж мій бідолашечка! Ось, у мене виноград є, ягідки вже навіть навпіл порізані…» Вони скажуть: «Ти що, єдина людина у світі?» (Корейською це звучить приблизно так: «Сесан е нуу ман ісо?») Ця фраза — дуже поширений батьківський докір. Інакше кажучи: «Слухай, малий, усі в цій черзі голодні, і ти зрозумів би це, якби нунчі мав». Або інакше: «Ти не пуп землі!» Цей принцип відіграє надзвичайно важливу роль у вихованні корейських дітей — і є наріжним каменем для нунчі.

Корейці навчають цього малечу різними способами. Наприклад, у корейських школах зазвичай немає прибиральників. Учні розподіляються на групи й по черзі прибирають у класі щодня після навчання. Робиться це для того, щоб діти засвоїли декілька важливих уроків. По-перше, дитина розуміє: що більше вона охайна, то менше їй прибирати. По-друге, так діти сприймають свій клас як єдиний колектив: що добре для однієї дитини — добре і для решти.

2017 року мережею розійшлося вірусне відео аварії у довгому тунелі у Південній Кореї. За однісіньку хвилину всі автівки в тунелі утворили «рятівний шлях», щоб бригада швидкої допомоги могла під’їхати до місця аварії без зволікань.