Arachne - Сфера Доли 2, Arachne

Кай і Аксель досягли орбіти Ксорна після кількох тижнів пошуку за зоряними картами, які давно не використовувалися. Планета зустріла їх туманною атмосферою та важким мороком. Колись тут були могутні цивілізації, але тепер вона була вкрита руїнами та лише відлуннями колишньої величі. Їхній корабель повільно опустився на поверхню, приховану щільними хмарами попелу, що залишився після руйнівних катаклізмів.

Аксель першим відчув щось незвичне: атмосферу, просякнуту давньою енергією. Сила, яка походить від цього світу, була потужною, але прихованою — немов планета сама по собі намагалася захистити свої секрети від сторонніх.

— Ми на правильному шляху, — тихо промовив він, відчуваючи тиск, що йде від землі під ногами.

Коли вони залишили корабель і вирушили вглиб планети, їхнім очам з'явилися гігантські монументи та храми, які давно зруйновані і напівзруйновані часом. Великі колони, усіяні таємничими символами та зображеннями перших вартових, здіймалися до неба. Це місце дихало давниною, і кожен крок нагадував, що колись тут вирувала велика битва між світлом і пітьмою.

Кай уважно вивчав руїни, намагаючись знайти сліди артефактів чи вказівок на їхнє розташування. Аксель, володіючи чуттям до магічних аномалій, постійно був напоготові, скануючи простір навколо.

— Здається, тут щось більше, аніж просто стародавні руїни, — сказав Кай, зупинившись біля однієї зі стін храму, вкритої незнайомими символами.

— Це не просто храм, — відповів Аксель, торкнувшись стіни. - Тут прихована потужна сила.

Вони виявили всередині одного з храмів залу з величезною мозаїчною підлогою, яка виявилася не просто прикрасою, а давньою картою. Ця карта була створена із сотень кристалів та мінералів, які при певному світлі починали світитися. Коли промені вранішнього сонця торкнулися одного з кристалів, вся карта ожила, показуючи їм напрям до ще більш давнього і прихованого місця на Ксорні.

— Це має бути те, що ми шукаємо, — сказав Аксель, його голос звучав з повагою до сили, яка була в цих руїнах. — Стародавні варти сховали свої таємниці глибоко, але ми близькі.

Слідуючи картою, вони вирушили вглиб планети, до місця, званого Серцем Ксорна. Це була прихована долина, оточена гірськими хребтами та захищена магічними бар'єрами. Шлях був нелегкий: кожна миля таїла нові небезпеки. Навколо існували аномальні зони, де час йшов за своїми законами, створюючи ілюзії та спотворюючи реальність. Одна з таких ілюзій навіть спробувала розділити Кая та Акселя, змусивши їх повірити, що вони опинилися на різних кінцях всесвіту.

— Це ілюзії Ноктуса, — попередив Аксель, коли вони пробиралися через одну з таких зон. — Він знає, що ми тут, і намагається зламати нас.

Нарешті, діставшись Серця Ксорна, Кай і Аксель опинилися перед древнім Храмом Перших Стражів. Цей храм був висічений у скелі, його вхід охороняли статуї могутніх воїнів із енергетичними списами у руках. Коли вони підійшли ближче, одна із статуй ожила. Страж, що охороняє вхід до храму, заговорив з ними стародавньою мовою.

— Тільки ті, хто доведе свою силу, мудрість і вірність світові, можуть увійти, — сказав вартовий.

Аксель, не вагаючись, ступив уперед. Він створив енергетичний бар'єр навколо себе та Кая, захищаючи їх від можливої ​​атаки. Страж не нападав, але його погляд стежив за кожним їхнім рухом, ніби оцінюючи їхню сутність та наміри.

- Ми тут заради знань, - сказав Кай. — Ми — варти, і ми боремося за збереження балансу у всесвіті.

Страж кивнув, і вхід у храм повільно відкрився. Всередині на них чекала ще одна серія випробувань.

Перші випробування були спрямовані на перевірку їхньої сили та рішучості. Вони зіткнулися з проекціями стародавніх воїнів, які перевіряли їхні бойові навички. Кай і Аксель боролися пліч-о-пліч, використовуючи свої унікальні здібності, щоб подолати випробування. Але найскладніше було попереду.

Коли вони пройшли через зал воїнів, їм довелося зіткнутися з ілюзіями, створеними з власних страхів і сумнівів. Ноктус через темну магію спробував впровадити страхи у їхню свідомість, змусивши їх сумніватися у своїй місії. Під склепіннями храму, простір спотворився, і кожен із них виявився один, занурений у свої особисті страхи та сумніви. Для Каю це випробування стало найважчим.

У темному, пустельному залі, оточеному тінями, перед Каєм раптом з'явився силует, що світився, — образ його сестри, яка загинула багато років тому в битві з силами пітьми. Її звали Аріана, і вона була не просто його сестрою, а й соратницею. Втрата її зруйнувала щось усередині нього, залишивши рану, яка ніколи не гоїлася. Бачити її знову, навіть у такій формі, змусило серце Кая болісно стиснутись.

Вона стояла за кілька кроків від нього, посміхаючись ніжною, знайомою усмішкою. У її очах відбивалася теплота і любов, яких йому не вистачало з її смерті.

— Кай... — її голос був тихий, але проникливий. — Ти так довго борешся, багато страждаєш. Ти не мусиш йти далі. Залиш цей шлях. Ти можеш бути зі мною, як і мало бути...

Кай не рухався. Його серце вагалося. Страх втрати знову огортав його, мов ланцюги, які ось-ось потягнуть його в безодню.

Аріана простягла руку, закликаючи його зробити крок уперед.

- Ми можемо бути разом, Кай. Невже ти цього не хочеш? Ти заслуговуєш на спокій. Ти вже бився досить. Я тут і ти можеш піти зі мною. У світ, де немає болю, де немає боїв... Просто зроби крок. — Її голос став ще м'якшим, проникливішим, обіцяючи втіху і спокій, які Кай шукав так довго.

Кай відчув, як його власна воля почала слабшати. Образ Аріани був настільки реальним, що навіть міг відчувати її аромат, який супроводжував її все життя. Він так часто згадував про неї, що вони завжди могли б бути разом, якби доля не розлучила їх.

Його розум тягнувся до неї, до цієї обіцяної втіхи, яка здавалася таким реальним, таким досяжним. Лише один крок — і він знову опиниться з тією, кого любив найбільше у світі. В її очах він бачив стільки тепла і кохання, що все інше почало втрачати сенс.